Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі

Вранцi будить газда:

– Вставай, Панасе, впрягай воли, поiдемо в лiс по дрова.

Запряг Панас волiв i чуе таке:

– Ти iдь наперед, а я трохи пiзнiше приiду, лише вiз у лiсi поверни.

Дала йому газдиня сухар i каже:

– Розмочи десь у водi та й з'iж.

Їде вiн попри корчму. Злiз iз воза, взяв собi паленки, ковбаси, поволi iде та й снiдае. У лiсi перевернув догори колесами вiз, рубае дрова та все мiж колеса складае. Нарештi зрубав великого граба й пустив у калабаню, аби нiхто його звiдти не витяг.

На це надходить газда:

– Ти що робиш?

– Те, що ви казали.

– Бовване, та я ж казав повернути волами, а не перевертати воза!

Дивиться, а то ще не все.

– Та нащо ти такого великого граба в калабаню спустив? Звiдти його в п'ять пар коней не витягнуть.

– Та я спустив його у воду, аби трохи розмок, бо такий твердий, як той сухар, що його менi на снiданок ваша жiнка дала. Може, вiд води легший буде.

– Ти вже лiпше до мене не обзивайся, бо зi злостi ще в тебе сокиру встромлю.

– Бiльше не буду нiчого говорити, лише не забувайте про нашу умову.

Вiдвернули воза, наложили дров повну фiру – iдуть. А наймит так пiдрихтував, аби колесо злетiло. Газда того не бачить, що одного колеса вже нема, бо воли сильнi, тягнуть.

Зупиняе газда фiру на березi й каже:

– Пора пригальмувати.

– Вже, газдо, само гальмуе.

Подивився газда.

– Бовване! Та ми без колеса iдемо?!

Панас мовчить.

– Та, бовване, чому не обзиваешся?!

Подав голос:

– Ви ж грозили; що зарубаете, як заговорю, то я мовчу.

– Ну, говори.

– Та колесо ще в лiсi злетiло.

Газда аж кипить зi злостi.

– Бiжи додому, принеси колесо, але аби нiхто не бачив, що ти колесо несеш, бо скажуть люди: аж два до лiсу поiхали, а колесо загубили.

Прибiг додому.

– Газдине, казав газда, аби ви дали колесо.

– Десь у стодолi е – вiзьми.

Вiн колесо в руки, спицi порубав, обруч поламав-погаратав, скидав усе в мiшок – на плечi й приносить на гору.

– Ти що в мiшку несеш?

– Колесо. Ви ж казали, аби нiхто не бачив, що я несу.

Газда почав скрипiти зубами.

– Слухай, йди додому й принеси колесо.

– Як, – питае, – нести?

– Най вже тебе бачить цiле село: i пiп, i дяк, i вся громада – лише неси, бо ми до пiвночi тут просто'iмо!

– Добре.

Прибiгае додому, колесо хапнув i до хати.

– Колесо несу! – так крикнув, що газдиня аж з лiжка зiрвалася.

Прибiгае до сусiда i теж так крикнув.