Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі

Жiнку вiтають: плещуть, на руках пiднiмають. А чоловiк, як побачив, що вона така сильна, а вiн ii бив – лишив коня з возом, а сам утiкае. Жiнка кричить полiцii:

– Доганяйте чоловiка, бо покидае мене!

Приводять його i питають:

– Чого ти, чоловiче, вiд такоi славноi жiнки утiкаеш?

– Йой, утiкаю, бо менi буде кiнець. Я ж ii не раз бив та й кочергою аж пiд пiч заганяв. Якби був знав, що вона така сильна, то не робив би такого.

А жiнка говорить:

– Чоловiче любий, iдьмо додому.

І вони ще довго жили, але чоловiк бiльше й пальцем ii не торкнув.

За потрiйну плату

Жив-був один пан. Багатий, та скупий. Поiде, бувало, кудись у гостину – сам iсть i п'е, а про свого вiзника i гадки не мае. Тому-то нiхто довго не наймитував у скупого пана.

Аж ось знайшовся один хитрий парубок. Став працювати вiзником з такою умовою, аби той пан на його очах не iв i не пив. А коли хазяiн умову порушить, вiзник буде мати потрiйну платню.

Зрадiв скупий пан, що знайшов такого дурня. Адже вiн нiколи на очах у вiзника не iв i не пив: вiзник до нього завжди спиною сидить.

І от одного разу запросили пана до гостини. Поiхали звечора, бо дорога випала далека. А нiч така темна, хоч виколи око. Вiзник зупинив коней i сказав:

– Збилися ми з дороги… Не знаю, куди iхати!

– Який же ти у бiса вiзник! – розсердився пан.

– Адiть, i ви не знаете дороги.

Довелося ночувати в лiсi. Розпрiг наймит коней, пустив на обiч пасти. А сам ладить собi гостину: мав iз собою наймит жарену гусятину.

Витяг харчi, взяв з воза соломи, постелив собi збоку та й уплiтае гусака. А скупий пан харчiв з дому не брав – адже в гостi iхав! Глянув голодним вовком на вiзника й питае:

– А що ти там жуеш?..

– Що ж нам жувати, пане? – одказуе вiзник. – Жую суху солому!

«Тьху! – скривився пан. – Мужик – як та худобина!..»

Промучився отак пан до ранку. Другого дня знову почали блукати. Уже надходив вечiр, а з лiсу на дорогу не виберуться…

Довелося ще на одну нiчку зупинитися у лiсi.

Лiг вiзник пiд воза i далi уплiтае свого гусака, аж за вухами лящить. А пан сидить i обома руками держиться за живiт. Вже другий день i рiсочки у ротi не мав. Дивився пан на парубка i не витримав:

– А що ти там жуеш?..

– Що ж нам жувати? – зiтхае вiзник. – Знову кляту солому жую!

– Може… може, i менi даси? – просить тихенько пан.

– Що ви, паночку? Невже просту солому ви будете iсти?.. Лiпше я вам сiнця пошукаю…

– Доки ти його знайдеш, я тут одубiю.