Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі

Правда i Кривда: Побутовi, моралiзаторськi казки та притчi

Сборник

Ця збiрка розкрие читачам чарiвний свiт украiнських народних казок, де на них чекае зустрiч з веселими, розумними, смiливими героями, якi вчать робити добро, виступають проти зла, борються за справедливiсть, бо ж Правда завжди перемагае Кривду.

Правда i Кривда: Побутовi, моралiзаторськi казки та притчi

Аби грошi – грiха не буде

Жив собi пiп. Та такий-то вже ласий на грошi був, що й не сказати. Ось одного разу в пана здохла собака.

А той пан багатий був i любив собаку, як самого себе.

Подумав пан, помiркував i вирiшив: «Похороню я свого любимого пса з попом та ще й коло церкви, на цвинтарi».

Узяв торбу грошей i – до попа. Так i так, мовляв, хочу, щоб ви собаку похоронили коло церкви з молитвами, як християнина.

Пiп розгнiвався, затупав ногами.

– Бог за це вас покарае!

Тодi пан усмiхнувся лукаво i показав поповi торбу грошей.

Пiп аж слину пустив, угледiвши стiльки грошей.

– І не подобае коло церкви собаку хоронити, – промимрив пiп, жадiбно поглядаючи на грошi, – та що зробиш, грошей жаль!

Зiзвав пiп пiвчу, i похоронили собаку коло церкви, як пророка якого.

Минув мiсяць, а може, й бiльше, як до попа дiйшла чутка: iз синоду мае приiхати сам владика оглядати його церкву.

Злякався пiп. А що, як дiзнаеться владика, що вiн собаку коло церкви похоронив? Бiда буде!

Та й люди подейкують, що вiн святе мiсце осквернив.

Пiп думае, гадае, а далi й пригадав: недалеко вiд церкви живе такий собi Іван Нещасний.

Метикуватий вiн на голову. От i пiшов пiп до нього за порадою.

Увiйшов у хату, поздоровкався. А Іван Нещасний тодi цапа годував. Розказав вiн йому свою бiду-горе. Іван усмiхнувся, а далi й каже:

– Дайте торбу грошей, я поiду до владики, i все в порядку буде.

Попа аж скривило вiд таких слiв. Та що поробиш – владика страху нагнав. Заплакав пiп кiлька раз i вiддав Івановi торбу грошей.

Іван Нещасний налигав цапа за роги i пiшов з ним у Киiв.

Вiдшукавши владику, Іван Нещасний прямо з цапом зайшов до преосвященного.

– Що ти хотiв, раб Божий? – гнiвно запитав владика Івана, вглядiвши, що з ним i цап стояв.

– Прийшов, владико, – почав несмiливо Іван, – щоб ось оцю тварину в попи посвятили.

Владика аж спалахнув увесь; затупав ногами, заскрипiв зубами.

– Геть звiдси! – крикнув не своiм голосом.

Тодi Іван витяг з-за пазухи торбу грошей i показав владицi: дивiться, мовляв.