Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників

Каже Чорнокнижник:

– Ану, приклади руку до цих дверей.

Лише торкнув хлопець дверi, як вони вiдчинилися.

– Тепер iди туди, – каже цар, – i винеси менi лiхтарню.

Переступив хлопець порiг i стежкою пiшов до такого царства, якого ще нiколи не бачив.

Йде вiн, iде та й бачить, що на травi сидить сивий дiдо i читае книжку. То був чарiвник.

Вклонився йому хлопець:

– Добрий день!

Пiдвiв здивовано своi очi дiд:

– Здоров був! Скiльки я тут, то ще живоi душi з того свiту не було. Чого ти сюди завiтав?

Хлопець тодi розповiдае:

– Цар Чорнокнижник найняв мене в матерi i послав сюди, аби я принiс йому лiхтарню.

Подумав дiд i каже.

– Йди цiею стежкою далi й побачиш столик, а на тому столику стоятиме лiхтарня. Три рази обiйдеш його i тодi бери. Далi не смiй iти, бо ще не час тобi. Коли повернешся до дверей, то поки не переступиш порiг, Чорнокнижниковi лiхтарню не вiддавай, бо лихо буде.

Подякував легiнь i пiшов. Скоро побачив столик, обiйшов його, взяв лiхтарню i повертаеться назад тiею ж стежкою.

Дiйшов до дверей, доторкнувся до клямки, i дверi вiдчинилися. Чорнокнижник скочив на ноги i каже:

– Давай лiхтарню!

– Коли я тобi вiддам ii, то вже звiдси не вийду.

Почав Чорнокнижник кричати, а тимчасом дверi зачинилися, i хлопець залишився з лiхтарнею на тому свiтi. Скiльки не тиснув на дверi, скiльки не бив кулаками, але вони навiть не скрипнули. Затремтiли руки й ноги зi страху, бо не знае легiнь, що йому робити. Раптом чуе коло себе якийсь спiв.

Шукав, шукав, але нiкого не знайшов i знову повернувся до лiхтарнi. Побачив усерединi дванадцять малесеньких дiвчаток. Найкрасивiша серед тих красунь питае:

– Чого хочеш, володарю?

– Нiчого не хочу, лише побачити свою маму i хату, де я народився i вирiс.

Лише промовив цi слова, як звiявся вiтер, дверi вiдчинилися, i протягом винесло його разом iз лiхтарнею до рiдного дому.

Зрадiла мати. А вiн подивився на неi i очам своiм не повiрив – аж почорнiла з жури.

Живуть собi щасливо син iз матiр’ю у рiдному селi, за бiду й не чують. Аж якось легiнь довiдався про царську дочку, що не може вийти замiж, хоч дуже-дуже гарна. Хто ii хоче, того вона не хоче, а кого вона хоче, той ii не хоче. Із нею хотiв одружитися цар Чорнокнижник, але знав, що вона його не схоче, i вирiшив дiстати чарiвну лiхтарню, зачарувати дiвчину.