Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників

Одного разу каже Марiйцi:

– Ти, неробо, лише мiй хлiб iси, а робити нiчого не хочеш. Поженеш нинi корову пасти, то маеш на пасовищi виткати менi з павутини звiй бiлого полотна. Як не витчеш, то не вертайся до хати.

Сiла Марiйка на пасовищi й плаче. А корова пiдiйшла i людським голосом питае:

– Чого ти плачеш, Марiйко? – Та як менi не плакати, коли мачуха наказала виткати з павутини звiй бiлого полотна, а я не вмiю ткати.

– Не плач. Подивися краще менi в лiве вухо та й вiзьми, що треба.

Пригнала дiвчина корову з пасовища, поклала полотно на стiл, а сама лягла спати.

Здивувалася мачуха, де вона таке бiленьке полотно дiстала. Другого дня каже:

– Не забудь менi, лежибоко, принести нинi синього шовку. Як не принесеш, то й ночувати не приходь.

Втекла би Марiйка вiд злоi мачухи, але жаль iй корови. Сiла на пасовищi та й гризеться, що тепер робити.

– Чого журишся, Марiйко? – питае корова.

– Та як не журитися, коли мачуха наказала принести звiй синього шовку, а де я його вiзьму?

– Не гризися.

Прийшла ввечерi мачуха, а шовк на столi. Дивуеться, як Марiйка виконуе всi ii забаганки. На другий день вiдправляе дiвчину на пасовище з коровою, i каже принести звiй червоного оксамиту.

Не знала Марiйка, що зла мачуха прийшла вслiд за нею аж на пасовище, сидить за кущем i слухае, про що вона з коровою розмовляе.

Пригнала ввечерi корову додому, а мачуха каже:

– Завтра будемо твою корову рiзати, бо вона мало молока дае.

Вибiгла Марiйка надвiр i так заплакала, що аж небо засмутилося. Але бачить – йде незнайомий дiдок.

– Чого ти, дiвчино, плачеш? – питае.

– Та як менi, бiднiй сиротi, не плакати? Нiкого я не маю, лише корову, i ту мачуха хоче зарiзати.

– Не плач, сирiтко, бо сльози не поможуть. Як зарiжуть корову i будуть костi розбирати, вiзьми кiсточку i посади в грядку.

Зробила Марiйка, як дiд казав. На другий день серед города з кiсточки виросла прекрасна яблуня, одразу зацвiла, а на третiй – зродила золотi яблука.

Хто чужий надiйде, хоче яблуко зiрвати, а вона гiлля пiднiме догори i не даеться. Лише пiдiйде Марiйка, i всi гiлки нахиляються, аби вона зiрвала золоте яблуко.

Над’iхав вродливий хлопець, а сирота пiд яблунею. Хотiв зiрвати золоте яблуко, але яблуня гiлля пiдняла догори, i побачив пiд ними Марiйку. Так сподобалася йому, що каже:

– Якби ти хотiла, я б оженився з тобою.