Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників

Пiшов царевич ножа гострити, а баранець прибiгае i проситься:

– Пусти мене з рiчкою попрощатися.

– Бiжи, попрощайся.

Прибiг Івасик-баранець до рiчки й просить:

– Оленко-сестричко, рятуй мене. Хочуть мене зарiзати – вже ножi точать.

А рiка вiдповiдае:

– Я тебе вже не врятую. На менi камiнь лежить i руки моi зв’язанi.

Прибiгае баранець, а на нього вже нiж гострий чекае.

Проситься ще раз:

– Пусти мене, царевичу, ще раз до рiчки, бо я ще не попрощався.

Вiдпустив його царевич, а сам пiшов за ним.

Сховався за кущ i слухае.

– Врятуй мене, Оленко, бо я вже зараз маю вмерти.

А рiчка вiдповiдае Оленчиним голосом:

– Не врятую тебе, Івасику-братику, бо на грудях важкий камiнь лежить i руки зв’язанi.

А в цю хвилину крикнув царевич слугам нести сiтi. Закинули слуги сiтi в рiчку й витягли з води Оленку. Розв’язали руки, зняли з шиi камiнь, покропили цiлющою водою, i вона ожила. Питають, як так сталося. І вона розповiла про все.

Знайшли стару мачуху-чарiвницю, зв’язали ii разом з дочкою i кажуть:

– Прощайтеся з цим свiтом, проклятi.

Почали вони проситися, але царевич витяг револьвер i забив мачуху разом з донькою. Як викинули iх за браму, то все розквiтло: сухi дерева, зiв’ялi квiти, трава. А з баранця знов зробився Івасик.

І на цьому кiнець.

Казка про Бову Королевича

Жив цар Кiрбiт Вiрзалович i мав собi дочку, дорослу дочку мав.

А кругом нього жили два князi, знатнi князi, багатi. Одного князя, князя Гвидона, цар любив, а другого князя, князя Додона, дочка любила.

От дочка збираеться замiж, а батько не хоче вiддати за князя Додона, а тiльки за князя Гвидона. Дочка ж любить Додона, та що вдiеш, воля батькова, як батько скаже, так i буде. Вийшла вона замiж за князя Гвидона. Рiк-два прожили, народився у неi син i назвали його Бова Королевич – красень, i рiс не по днях, а по часах.

От минуло три роки, став вiн здоровий i сильний. А мати його замислила злодiйське дiло – знищити свого чоловiка князя Гвидона i вийти замiж за Додона.

Кiрбiт Вiрзалович, ii батько, вже на той час помер, залишилась вона сама. Задумала злодiйське дiло i написала листа до князя Додона. Призвала одного гiнця, дала листа i сказала:

– На! Завези князю Додону i привези менi вiдповiдь, а нi то голова з плiч!

Взяв гiнець, завiз, дав Додоновi.

А вона йому пише: «Милий i дорогий мiй Додон, я тебе любила i люблю. А Гвидона я не люблю, вiддав мене батько силою. Я три роки терпiла, бiльше терпiти не можу».