Подзвін з-під води

 – Минуле наше заняття ми перервали якраз на тому мiсцi, коли я пропонував кожному з вас розповiсти щось про себе, про свое життя, про те, що вам найбiльше до вподоби i що вас цiкавить. Отже-отже, спробуемо ще раз. Антоне, ви у нас новенький. Чи не бажаете ви розпочати сьогоднiшню нашу зустрiч? Розкажiть щось про себе. Давайте знайомитися ближче. – Олег Петрович сiв на свiй стiлець, дiставши з кишенi незаточений олiвець i притуливши його до чола.

Антон довго дивився в пiдлогу поперед себе, а потiм пiдвiв очi i подивився уважно на лiкаря.

– Менi тридцять один рiк. Я – колишнiй журналiст всеукраiнського дiлового журналу «Спiльнота». Чому колишнiй? Бо зараз не вiдчуваю потреби в роботi, тому звiльнився з неi. Пiсля втрати… коли вона померла… я не змiг бiльше працювати… Навiщо? Просто, можливо, не бачу далi сенсу робити щось для iнших людей. Менi набридло… Не знаю, як вам це пояснити, але коли вона була… живою… то i робота мала якийсь смисл, i вставав зранку з охотою, i працювалося якось легко… Тепер усе по-iншому… Колеги мене не розумiють, кличуть повернутися.

Пояснюють, що робота – то найлiпший спосiб вiдволiктися, якось зайняти себе… Але… Інтересу тепер немае. Нiякого… Що iще? – Антон подивився на лiкаря, неначе шукаючи у нього пiдтримки чи бодай натяку на те, про що далi вести мову.

Олег Петрович пiдняв угору свiй незаточений олiвець i потелiпав ним у повiтрi, наче першокласник символiчним дзвоником.

– Антоне, а що ви можете сказати про свое минуле? Ну, напевно, ви чимось цiкавилися ранiше окрiм роботи, у вас було чи е якесь хобi, друзi, розваги? Що було з вами, принаймнi, пiвроку тому?

Антон поглянув на лiкаря, як на свого найлютiшого ката, але той витримав погляд i далi спокiйно постукував олiвцем по долонi.

– Знаете, ранiше було багато всього. Ранiше… Але навiщо воно зараз? Зараз не так. Не так! Та що менi вам казати – тут, напевно, кожен вiдчувае подiбне.

Вона померла, i все. І все! Розумiете? Нiчого бiльше немае. – Антон замовк, нервово тручи руку об руку i прасуючи поглядом лакований паркет на пiдлозi.

– Так… Антоне, але, напевно, i зараз iснують такi речi, котрi вам небайдужi? Наприклад, ви завжди гарно виглядаете. Користуетеся чудовими парфумами. На вас завжди випрасувана сорочка. Ви приiжджаете на нашi заняття на новенькому i дуже гарному авто.