Одинадцять п’ятсот

Тату лише вiдбив у сина бажання стати справжнiм чоловiком, маминi благання вчитися краще Ярiка лише збивали з пантелику, його все бiльше i бiльше цiкавив Третiй рейх.

Тату був суворим мужчиною.

Одного разу однокласники засперечалися про, здаеться, формений одяг СС. Вони сидiли вдома в одного з них i пили домашне вино. Хтось запропонував зателефонувати Фашисту, мовляв, вiн у цiй царинi спец, ас i взагалi на формi СС з'iв собаку i навiть знае, де вона зарита. Зателефонували Фашисту. До телефону нiхто довго не пiдходив.

Не пiдходив i не пiдходив. Аж раптом слухавку взяв тату.

– Да! – грiзно промовив вiн.

Суперечка зайшла настiльки далеко, що хтось iз кимсь навiть бився об заклад на десять гривень. На телефонi увiмкнули гучномовець – щоб усi чули i в подальшому не виникало нiяких питань.

– Да! – повторив тату.

– А Фаш… Ярiка можна?

– Ярiка? – перепитав тату.

– Ярiка.

Тату, очевидно, замислився. Але ненадовго.

– Ярiк какае! – з гiднiстю мовив вiн i поклав слухавку.

Це чули всi. Хтось розповiдав, що серед однокласникiв були й однокласницi.

Наступного дня, коли Фашист прийшов до школи, кожен вважав за потрiбне неодмiнно привiтатися з ним саме цiею фразою.

– Ярiк какае! – кричали всi з такою ж, щоправда фальшивою, гордiстю.

Цiлий мiсяць по всiй школi тiльки й було чутно цю фразу. Ще два мiсяцi цю фразу частенько згадували. Але не забув ii нiхто. Певно, ще не одне поколiння школярiв буде чути цю iсторiю про Ярiка.

До того ж у Фашиста був надмiру великий i рухливий кадик.

– Фашист, – усякчас зверталися до нього, – поворуши кадиком! Чи ти какаеш?

Як бачите, Фашисту дiйсно жилося несолодко. Ще й цi вугри, i кривi зуби, трiйки з усiх основних дисциплiн. Жодних мрiй, жодних прагнень, жодних досягнень – суцiльне життя без початку та без кiнця. І, що цiкаво, Ярiк усе це чудово усвiдомлював, як, власне, i свою ординарнiсть та непримiтнiсть. Вiн був нецiкавий анi оточуючим, анi самому собi. І, засинаючи, вiн нерiдко уявляв, як у нього розвиваються незвичайнi здiбностi.

Наприклад, вiн умiе лiтати або ставати невидимим. Або вмiе читати думки. Нi-нi, вiн не мрiяв про це, а просто уявляв. Мрiяти його вiдучив тату ще в дитинствi. Тату одразу, як тiльки Ярiк навчився говорити та бiльш-менш орiентуватися у всесвiтi, вклав у свiтосприйняття та свiтобачення сина страшну рiч, а саме те, що Ярiк у цьому життi нiколи нiчого не досягне, а якщо i досягне, то хiба мiсце голови мiста Чоп.