Нарта

Нарта

Артем Чех

…У мене був знайомий – кодер. Чи хакер? Нi, таки кодер. Я не знаю дня, коли б вiн просидiв у своему продавленому крiслi перед монiтором менше дванадцяти годин. Речi у його кiмнатi були розташованi таким чином, що з крiсла можна було дiстати будь-що. …Цей прищавий кодер може за кiлька хвилин написати складнючу програму або зробити iнтернет-портал – нахатеемелiти, напехепешити, флеш, знову ж таки. Навiть дос. Хоча справа не в тому, що мiг мiй знайомий кодер, а у тому, що одного разу вiн закохався.

Артем Чех

Нарта

2005

У мене був знайомий – кодер. Чи хакер? Нi, таки кодер. Я не знаю дня, коли б вiн просидiв у своему продавленому крiслi перед монiтором менше дванадцяти годин. Речi у його кiмнатi були розташованi таким чином, що з крiсла можна було дiстати будь-що. Навiть пульт вiд телевiзора, який знаходився в iншiй кiмнатi.

Як так можна жити? – питав я сам у себе, не отримуючи вiдповiдi, проте знаючи, що цей прищавий кодер може за кiлька хвилин написати складнючу програму або зробити iнтернет-портал – нахатеемелiти, напехепешити, флеш, знову ж таки.

Навiть дос. Я в цьому не розбираюся. Хоча справа не в тому, що мiг мiй знайомий кодер, а у тому, що одного разу вiн закохався.

Вiн ii побачив на одному порносайтi…

– Та я знаю, – казав вiн менi, – що на цих сайтах стiльки м'яса, що можна звихнутися, але ж ти подивись на неi…

Я без ентузiазму дивився на цю брюнетку, що стояла розкарячена посеред порожнього басейну, посмiхалася i чомусь тримала в руках надувного круга у виглядi кита.

Якось виокремити ii iз сотнi iнших розкарячених тiл у мене не виходило.

– Що в нiй особливого? – запитав я. – Вона ж така, як i iншi, якщо не гiрша. Ти подивись на ii некрасивий квадратний живiт, на ii жовтi зуби, на цього кита, врештi-решт…

– До чого тут кит? – образився знайомий i поспiхом закрив вiкно «опери».

Потiм ми до пiзнього вечора пили мiцний, наче дьоготь, чай, дивилися через справжне скляне вiкно на безлюдну Лютеранську, переглядали його колекцiю спалених оперативок та вiдеокарт…

Коли вже у коридорi я вдягався, вiн з непiдробною надiею у поглядi подивився кудись глибше моiх очей i сказав:

– А все ж таки вона така жiночна…

– І що з того? Пiдеш ii шукати?

Тодi вiн промовчав, а за два тижнi подався до Мiлана.

– Куди? – не зрозумiв я.

– В Мiлан. Вона там, я ii знайшов…

Вiн повернувся за мiсяць. Запросив мене в гостi, сказав, щоб я взяв iз собою пива i чiпсiв.