Рожеві сиропи

Тим бiльше перед начальством… – І на устах Колi заграла багатообiцяюча посмiшка.

– Яке начальство? – не зрозумiв Афоня. – Хто начальство?

– Ви начальство.

– Я? Чого ж це?

– Тут таке дело, Афанасiю Вiкентiйовичу. Щепетiльне дело. Ви живете тут, у Софiiвцi, а ми там, у Станiславчику, – бородань махнув рукою на захiд.

– Ну?

– Так ви дачник, i у нас там дачний кооператив. У нас Ігор Іванович, председатель, того мiсяця пiд комбайн попав, як кажуть, тепер з Богом балакае, i ми советом кооперативу рiшили, що тепер ви наш председатель.

– Та як же? Я ж до вашоi органiзацii нiяк не вiдношусь. У вас своi там, кооператори. – І Афоня, вважаючи свiй жарт вдалим, посмiхнувся. – Як же ж я можу бути председателем?

– Так рiшили на радi. Сотня будинкiв – це вже майже село – тепер у вашому розпорядженнi.

– Я тепер що, помiщик?

– Чому ж помiщик? Председатель. Єслi де який спор, хтось дiлянки не подiлив, або кому якi паi – кооператив росте… ну i вiдповiдальнiсть, конешно. Вивiз смiття, озеро зривати будемо, охота, знову ж таки.

– Чекайте, а що менi за резон?

– Власть, – пiдлесливо посмiхнувся Коля й поклонився у пояс.

– Ну-ну, Коля, це зайве.

– Жартую, Афанасiю Вiкентiйовичу. То як?

Афанасiй на мить задумався, але лише на мить.

– Ну, можна спробувати!

– От i ладушкi, – пробасив Коля, поплескав Афоню по спинi, розвернувся i зник за парканом.

– Власть! – пошепки промовив Афанасiй i пiдтягнув животик. – Власть – це ладушкi.

Усе лiто Афоня працював на благо кооперативу «Станiславчик». На бабу Зiну образився – велика пава, теж менi. Кiлька разiв перетинався з Ванею, але той весь час був чимось заклопотаний, бiгав, возився з книжками. Здавалося, малий навiть подорослiшав. З басейном та тенiсним кортом, не кажучи вже про галявину для гольфа, довелося зачекати. Вирiшив Афоня все це громiздке дiло вiдкласти на наступний рiк. Та й камiнь треба ще продати. Можливо, розпиляти та частинами переправити за кордон, а це дiло серйозне, тут треба мати i час, i терпiння.

Думка про багатство, власником якого вiн став, неабияк надихала Афоню на працю. Кооператив видiлив шановному Афанасiю Вiкентiйовичу моторолер, а тому три кiлометри до «Станiславчика» не були вже такими недоступними. Десь тричi на день Афоня iздив до кооперативу, курсував мiж двома селами, сiльрадами та лiсництвами, часом залишався ночувати в дачному посьолку. Дачники були рiзними.