Рожеві сиропи

– Не йде?

– Не хоче.

– Свердло цiле?

– Та цiле.

Дядя Сергiй Валентинович як корiнний мешканець сiльськоi мiсцевостi зацiкавився не на жарт.

– Мда-а-а, – протягнув вiн. – Може, там щось вмонтоване? Кевларова пластина, наприклад. Ну, на випадок вiйни? – припустив вiн.

– Цей будинок побудували у чотирнадцятому роцi, Сергiй Валентинович. Якi кевларовi пластини?

– Ну, так, може, пiд час громадянськоi тут штаб був? Махновцi. Або Денiкiн.

– Слухай, Денiкiн, – почав дратуватися Афоня. – Сiдлай свою веломашину i iдь у справах.

Дядя Сергiй Валентинович був допитливим i не здавався.

– А я ще подивлюся. Ти, Афоня, у мене по дiлам останнiй був.

– Не мiшай! Без тебе тошно! – закричав вiн на листоношу.

Дядя Сергiй Валентинович особливим авторитетом не користувався. Але нi на кого й не ображався.

Афанасiй махнув на нього рукою й питально глянув на Ваню: ну?

– Не знаю, – знизав плечима Ваня.

– Може, сковирнуть? – вставив своi п'ять копiйок дядя Сергiй Валентинович.

– Зараз я тебе сковирну!

– Так що робити? – Ваня стояв на фанерному стiльцi.

У руках вiн тримав дриль i вигляд мав щонайменше безглуздий.

– Давай сковирнем, – сказав Афанасiй, злобно глянувши на листоношу.

Останнiй допивав Ванин компот.

Афанасiй принiс стамеску та викрутку.

– Що краще? – В лiвiй руцi вiн тримав стамеску, в правiй – викрутку.

Інструменти балансували, немов на аптекарських терезах.

– Давайте поки викрутку.

Афанасiй дав.

Ваня колупав стiну. Крейда, глина, залишки, очевидно, кiнського навозу з легкiстю вiдпадали.

Афанасiй ледь чутно скрикував, наче на прийомi у дантиста. Дядя Сергiй Валентинович потирав вуса.

– Стамеску, – наказав Ваня голосом зосередженого хiрурга.

Афанасiй з покiрнiстю асистента протягнув стамеску.

Ваня колупав.

– Є, – мовив вiн.

– Що там?

– Якийсь ящик.

– Ящик?

– Залiзна коробка, здаеться.

Листоноша пiдвiвся. Афанасiй напружився.

– Дiставати? – запитав Ваня. З його мужнього чола стiкав пiт.

– А вона велика?

– Нормальна.

Так дiставати?

– Ти ж менi пiвстiни розковиряеш.

– Пiв не пiв, але нормально. Замажете. Глини як грязi.

– Ну давай.

Ваня, вгативши кiлька разiв стамескою, сковирнув краечок залiзяки, i та з легкiстю пiддалася. Вiн потягнув на себе синiй предмет, i в його руках опинився залiзний ящичок розмiром зi шкiльний пенал.

– Скарб! – в унiсон прошепотiли Афанасiй та дядя Сергiй Валентинович.

– Можливо, – майже iндиферентно промовив Ваня.