Чебрець в молоці

Ми жили в елiтному будинку в центрi мiста, у великiй п'ятикiмнатнiй квартирi, гарнiй i зручнiй, тiльки трохи запущенiй вiд часу смертi дiдуся внаслiдок постiйного безгрошiв'я, яке вiдтодi нас переслiдувало. Миша була явно не сама i значно хитрiша, нiж ми собi це уявляли на початку, знаючи про мишей виключно з розповiдей знайомих i передач по телевiзору. Миша постiйно добиралася до лiкiв, але надгризання таблеток вiд застуди, заспокiйливих i навiть проносних чомусь зовсiм iй не шкодило. Принаймнi про це не свiдчили жоднi слiди.

Хоча, можливо, це була не одна миша, а цiла купа якихось приблудних мишей, якi час вiд часу забрiдали до нас, наiдалися таблеток i вiдповзали помирати десь на сторону. Така собi суiцидальна група. Ця теорiя пiдтвердилась i тодi, коли ми спробували вивести мишу, чи то мишей, i почали ставити пастки найпростiшоi i найгуманнiшоi конструкцii, якi не вбивали, а лише зачиняли всерединi. Щоранку бабця виносила мишей у двiр, до смiтника або викидала з балкона на травник, сподiваючись, що жертва не знайде чи не захоче шукати дороги назад. Але, мабуть, теорiя ii не справдилася, або ж мишi розплодилися, бо протягом мiсяця ми нарахували одинадцять зловлених i вiдпущених мишей. Дванадцяту бабця, пересилюючи себе, втопила в унiтазi. І пiсля цього мишi зникли. Або ж перестали залишати по собi слiди, що для мишей не характерно.

Саме тiеi осенi я почала частiше повертатися в думках до розмови з батьком. Пiсля того як не стало мами, ми з ним рiдко бачилися, а ще рiдше розмовляли.

Тобто я не маю на увазi розмов про моi шкiльнi оцiнки чи обговорення планiв на лiтнi канiкули. Ми досить регулярно обмiнювалися iнформацiею. Я завжди знала, з ким i де зараз батько живе, над чим працюе i куди iздить. Але ми нiколи не обговорювали того, чому батько розлучився з черговою дружиною чи пiшов вiд черговоi коханки. Не знаю, чи так було насправдi, але в моiй пам'ятi не зафiксувалося жодного випадку, коли б хтось покинув батька: вiн завжди розповiдав тiльки про те, що сам вiд когось пiшов. Як не обговорювали й того, чому я не виходжу замiж за хлопця, iз яким зустрiчаюся, чи чому нi з ким не зустрiчаюся довше нiж пiвроку. Батько вже давно не жив у нашому мiстечку i вже зовсiм давно не жив iз тою жiнкою, через яку пiшов колись вiд мами. З певного моменту вiн взагалi жив сам, займався лiтературною працею, а на життя заробляв писанням сценарiiв до телесерiалiв.

Такою поверховiстю вiдзначалися майже всi родиннi розмови.