Чебрець в молоці

Аби змити з себе цю лiниву спеку, треба було довго-довго iти вiд берега, i я щоразу бiгла за мамою, коли вона вирiшувала пiти скупатися й вiдкласти читання журналу, аби ще разок зiграти в слова. А потiм я чекала на неi на мiлинi, де було вже по колiна, але далеко вiд берега, мама поверталася пiсля купання, i ми знову грали, повертаючись на своi розкладенi на пiску простирадла.

Часом менi здаеться, що це несправедливо, коли у моiх спогадах так помiтно домiнуе мама, яку я мало знала i якiй завжди бракувало для мене часу, i так рiдко я пригадую бабцю, з якою була практично весь час.

Але нiчого не можу вдiяти з цiею своею жорстокiстю, хоча вона i нагадуе поведiнку трирiчноi дитини, яка радiсно бiжить назустрiч батьковi, якого цiлий день чекала з роботи, i вiдпихае вiд себе матiр, iз якою провела весь день.

Мабуть, так i виникають мiфи, коли якiсь правдивi iсторii вивiтрюються з часом, позбуваються пiд час численних оповiдей важливих i другорядних деталей, мiняють iх на iншi, бiльш яскравi i промовистi, аж поки не набувають знаноi всiм унiверсальностi, в якiй кожен знаходить щось свое.

Клени того року поводили себе ще бiльш дивно, нiж каштани, але якось по-iншому. У iхнiй дивнотi було набагато бiльше чiткостi – вони просто не випустили восени своiх звичних крилаток, якi завжди опускалися пiд ноги, конкуруючи iз паперовим смiттям, яке танцюе, пiдхоплюване вiтром разом iз пластиковими торбинками та листям iз iнших дерев. Цього року клени затято, аж до перших заморозкiв, тримали при собi не лише крилатки, а i листя.

Нiби вирiшили iгнорувати розкручений рекламний бренд золотоi осенi, створивши йому альтернативу зеленоi зими. На вулицях уже лежав снiг, коли першi, подекуди ще цiлком пристойно зеленi кленовi листки почали опускатися на землю, а деякi дерева так i простояли зеленолистими аж до лютого, нагадуючи якiсь генетично видозмiненi ялинки. Розповiдали, що музичнi iнструменти, виготовленi з деревини кленiв, зрубаних того року, звучали якось зовсiм по-iншому, нiж завжди.

З кожним роком бабця споживала все бiльше печених яблук. Вона iла iх уранцi пiсля своеi сувороi армiйськоi зарядки (обливання холодною водою, п'ятнадцять пiдтягувань, п'ятдесят разiв прес i десять вiдтискань вiд пiдлоги на кулаках – усе це вона легко проробляла майже до сiмдесяти, а потiм через артрит вiдмовилася вiд пiдтягувань i вiдтискань). Спершу вона запiкала яблука, посипаючи iх ще гарячою цукровою пудрою або сумiшшю ванiльного цукру i цинамону.