Амаркорд (збірник)

Для своiх читань Толя переважно пiднiмався на останнiй шкiльний поверх, там, у закамарку бiля кабiнету фiзики, знаходився «апендикс» коридору, у якому завжди було тихо й безлюдно, бо вчителька фiзики, яка завiдувала цим кабiнетом, вважала, що перерва iснуе не для того, щоб учнi могли вибiгатися i викричатися, а для того, щоб учителi вiдпочивали i готувалися до наступного уроку. Тому вона дуже суворо стежила за тим, щоб бiля ii кабiнету не бавилися «у козла», «у резинки» чи навiть у «фантики». Порушники спокою у цьому куточку могли нарватися на серйознi неприемностi, i деякi з них таки нарвалися.

Одному навiть довелося пiдлiковувати наслiдки пережитого стресу в психолога. Тому тепер усi старалися бавитися подалi вiд цього кабiнету.

Але в першому класi ми з Толею не могли цього знати, бо ще не вивчали фiзики i навiть не переходили з кабiнету в кабiнет, як учнi-старшокласники, а вiдсиджували всi уроки в одному i тому ж класi «молодшоi школи», розмiщеноi в протилежному вiд школи «старшоi» крилi, i зi всього нашого класу на екскурсii до протилежного «дорослого» крила ходили тiльки ми з Толею.

Кожен iз нас ховав при цьому свою тоненьку книжечку темно-зеленого кольору, а потiм навiть виявилося, що то були двi однаковi книжечки пiд назвою «Козетта». Уривок iз роману Вiктора Гюго я впiзнала здалеку завдяки унiфiкованостi радянських видань та однотипностi книжкових добiрок у книгозбiрнях наших батькiв, що подекуди i досi нагадуе про часи, коли книги «брали на макулатуру».

Я не знаю, чому ми з Толею вибрали саме цю книжку для своiх потаемних читань пiд час перерви.

Зараз менi здаеться, що в цьому не було нiякоi романтики, просто книга ця була найменшою, найлегшою i, вiдповiдно, найзручнiшою для транспортування пiд шкiльною формою. Але тодi цей збiг обставин видався менi таемничим, загадковим i сповненим прихованого змiсту.

Толя найпершим у нашому класi навчився читати i завжди отримував вiдмiннi оцiнки на уроках калiграфii. Вiн не був круглим вiдмiнником i явно вiддавав перевагу гуманiтарним дисциплiнам перед точними науками, але однокласники все одно з нього кепкували, як часто кепкують зi зразкових «майбутнiх медалiстiв», хлопцi навiть не брали його з собою дивитися, як грають у футбол старшокласники.

Пiсля закiнчення 1-го класу мама Толi поговорила з директором, i його перевели вiдразу до 3-го, щоб вiн не особливо видiлявся серед набагато нижчих i мiнiатюрнiших однолiткiв. Програму пропущеного року Толя наздогнав за лiто.