Амаркорд (збірник)

Дослiджуе ж хтось «Роль спонукальних часток у пiзнiх творах Панька Кулiша», то чому б комусь iз майбутнiх лiтературознавцiв не написати дисертацiю про «Особовi займенники та iх вiдмiнювання у раннiй творчостi Олесi Пiдобiдко».

Лiтература в зошитi i лiтература в життi. Таемницi чоловiчого серця

Минали днi, мое почуття росло i вже не вмiщалося в рамках скромного вiршування вечорами. Моiми одкровеннями вже було списано не один зошит. Але що це мiняло? Менi хотiлося подiлитися з кимось своiми думками, а ще бiльше хотiлося дiлитися ними iз самим Толею i довiдатися, чи е в мене шанси на взаемнiсть.

Це було единою перевагою мого захворювання порiвняно iз захворюваннями моiх однокласниць. Адже скiльки б вони не страждали, жодних шансiв на взаемнiсть це iм не давало.

Щоправда, моi вкрай уважнi спостереження за поведiнкою Толi не схиляли до оптимiзму. Незважаючи на те, що його особа раптом опинилася в центрi всiх моiх думок i переживань, вiн продовжував поводити себе як i ранiше i, здаеться, й далi не зауважував мого iснування.

Це могло означати одне з двох: або ж вiн так само старанно приховуе своi почуття, як i я, або ж нiяких почуттiв у нього немае.

Я тiшила себе сподiваннями, що доля не може бути до мене аж настiльки несправедливою, аби правдою виявилося друге припущення, але думка про таку можливiсть не давала менi спокою, i потреба з'ясувати iстину з кожним днем ставала все нагальнiшою.

Я довго шукала можливiсть здiйснити це i нарештi придумала.

Протягом однiеi з безсонних ночей я переклала украiнською «Письмо Татьяны» iз роману «Евгений Онегин» i вирiшила непомiтно покласти це послання до кишенi Толиноi куртки.

Лист починався словами: «Я Вас кохаю, що ж Вам ще?» i завершувався фразою: «Кiнчаю, важко прочитать». Пiсля цього в коротенькому P.S. я пропонувала Толi написати вiдповiдь, покласти ii до кишенi своеi ж куртки, куртку повiсити на другий справа в третьому рядi гачок у гардеробi i не намагатися довiдатися нi про що бiльше. Листа я пiдписала «Мiсiс X», а до Толi зверталася «Мiстер У».

Кiлька наступних днiв минули мов у гарячцi, я щодня по кiлька разiв навiдувалася до гардеробу, сподiваючись побачити Толину куртку на зазначеному гачку, проте минув тиждень, за ним другий, але Толя роздягався там, де й ранiше, i у його кишенях було порожньо. Останне я наважилася перевiрити, побоюючись, аби вiн не переплутав iнструкцii i не поклав вiдповiдь у кишеню куртки, повiтаноi на старому мiсцi.