Амаркорд (збірник)

Аби покращити стан сiмейного бюджету, Мiхаель розрахувався з магазину меблiв, взяв у банку позику i вiдкрив фiрму «Граф-сервiс».

Нiмеччина – краiна високих податкiв, особливо для людей, що займаються самостiйним бiзнесом. Тому першi два роки Мiхаелевi довелося працювати втричi бiльше, нiж ранiше, за суму значно меншу, нiж його колишня зарплата. Дружинi це сподобалося ще менше, i пiсля пiвтора року нiчних прибирань чоловiка, прибирань по вихiдних, цiлодобового миття вiкон в перiод масових вiдпусток, роботи зi шкiдливими хiмiкатами, сильноi втоми i високих податкiв вона пiшла вiд Мiхаеля.

Третiй рiк виявився бiльш вдалим. Кiлька великих фiрм замовили «Граф-сервiс» для постiйноi роботи, у Мiхаеля з'явилися спiвробiтники, точнiше спiвробiтницi (вiн принципово не брав на роботу чоловiкiв, вважаючи iх нездатними до такоi делiкатноi справи), заробляти вiн почав бiльше, працювати – менше.

Коли ми познайомилися з Мiхаелем, вiн вже був закоханий в Еллу, дiвчину, що народилася в Казахстанi i три роки тому переiхала до Фрайбурга разом iз батьками.

Елла працювала офiцiанткою в росiйському ресторанi й уже понад три роки збиралася пiти на курси нiмецькоi.

– У неi зовсiм не залишаеться на це часу, – пояснював менi Мiхаель, – вона працюе три днi на тиждень по п'ять годин. А для дiвчини з такою фiгурою це багато. Розумiеш, вона дуже худа, майже нiчого не iсть. Тому швидко втомлюеться.

В Елли був наречений, який на той момент перебував у в'язницi за грошовi махiнацii.

Наречений теж народився в Казахстанi, переiхав до Фрайбурга разом iз батьками i намагався досягти високого рiвня добробуту для своеi нареченоi, щоправда, в iнший спосiб, нiж Мiхаель.

Мiхаель закохався в Еллу з першого погляду. Вiн чекав у ресторанi, де вона працювала, поки закiнчиться ii змiна, i вiдвозив ii додому на своему чорному «мерседесi», щоранку вiдправляв iй букет свiжих квiтiв, запрошував провести з ним вихiднi в Тосканi, писав закоханi листи, навiть попросив мене навчити його кiлькох росiйських слiв.

Листи

У листах я намагалася дивитися на речi з позитивного боку. Це не завжди вiдповiдало як моему справжньому ставленню до дiйсностi, так i самiй дiйсностi, зате давало певнi переваги. Для батькiв, яким так було легше змиритися з вiдсутнiстю дочки (принаймнi, я себе в цьому переконувала), i для всiх решта. Краще нехай менi заздрять, нiж спiвчувають.

«Менi дуже пощастило з квартирою, – писала я.