Амаркорд (збірник)

У мене виростуть роги, вiдпадуть вуха, розтовстiють литки, з'явиться непереборна вiдраза до чоловiкiв чи у чоловiкiв з'явиться вiдраза до мене, i менi так нiколи й не вдасться знайти того, хто переспить зi мною по-людськи, позбавить мене постiйного вiдчуття власноi неповноцiнностi, страху, що хтось довiдаеться, страху, що все так i залишиться, страху, що буде ще гiрше…

Аби не дати цьому вiдчуттю розвинутися ще далi, я взяла зi столика кольоровий пакуночок, вiд якого так багато залежало, розiрвала його i з цiкавiстю простежила, як саме потрiбно одягати найнадiйнiший засiб у боротьбi проти СНІДу.

Вiталiк впорався з цим доволi майстерно. Нарештi в моему життi вiдбувалося те найважливiше ВПЕРШЕ, про яке стiльки написано, наспiвано, наплакано. Але тiшитися було ще рано.

– Я не магу, – змучено видихнув Вiталiк пiсля того, як ми, лежачи в позицii № 1, зосереджено намагалися подолати силу опору мого найпотаемнiшого отвору. – Я не магу сделать тебе больна. Давай падаждьом ещьо. В следующiй раз папробуем.

– Нет, – рiшуче видихнула я дещо голоснiше, нiж належалося, i мало що не гепнула кулаком по подушцi. – Я тоже так больше не магу. Тащi сюда папiну атвьортку.

– Что? – перелякався Вiталiк, але не ризикнув чекати на вiдповiдь i побiг виконувати наказане. Я витягла з косметички черговий кольоровий пакуночок i продемонструвала щойно засвоену операцiю одягання гумових мiшечкiв на твердi предмети подовгастоi форми. Вiталiк стежив за моiми дiями, широко розплющивши очi i не помiчаючи, що його власний предмет подовгастоi форми вже давно перестав бути твердим, гумовий мiшечок на ньому зморщився i поволi зсуваеться донизу.

– На, держi, i сделай всьо бистра, – сказала я тим же суворим голосом, яким колись змушувала цього хлопця вперше себе поцiлувати.

Можливо, тим, хто замiсть викрутки використовуе в подiбних ситуацiях бiльш традицiйнi предмети, тобто частини тiла, бiльше болить, i вони вiдчувають у цей момент саме ту неодноразово оспiвану гаму вiдчуттiв вiд «невимовного», «невблаганного» чи «пекучого» болю до не менш невимовноi, невблаганноi чи хоча б просто насолоди.

Якщо це так, то не раджу Вам брати на озброення мiй досвiд.

Можливо, мають рацiю iндiйцi, коли дефлорують дiвчаток ще у вiцi немовлят. Тодi вiдчуття болю не змiшуеться з чуттевою насолодою i не викликае пiзнiше вiдчуття страху та закомплексованостi. Це питання для психоаналiтикiв.

Тому повернiмося до Вiталiка, викрутки, цноти i пов'язаних iз цим проблем.