Амаркорд (збірник)

Вiталiковi у зв'язку з цим, здаеться, довелося пережити значно бiльше.

Потiм вiн пiшов на кухню й принiс звiдти пляшку вина i склянки. Ми випили, не досягнувши такого бажаного зараз сп'янiння, але вiдчувши, що посмiливiшали. Потiм поцiлувалися i постояли якийсь час, мiцно притиснувшись одне до одного i вiдчуваючи, як хвиля збудження i страху пульсуе нашими жилами.

Вiталiк взяв мене на руки i понiс до дивана. Я лягла на подушку, вмощуючись якнайзручнiше, i цього разу зовсiм не мала намiру заплющувати очi. Навпаки, я iз задоволенням спостерiгала, як Вiталiк натягае презерватив на предмет, пардон, частину тiла, яка викликае в мене значно бiльше емоцiй, нiж будь-яка, навiть найтвердiша викрутка.

Потiм ми доторкнулися животами, i я знову вiдчула вже знайоме лоскотання, повiльне втискання, проникнення в мене, яке цього разу зовсiм не нагадувало клiзму, вже не кажучи про забудькуватого гiнеколога. З'явилося навiть вiдчуття легкого болю, точнiше, просто пекучостi, що хвилями рознесла збудження по всiх клiтинах.

За першим поштовхом був другий, третiй, а потiм сталося щось дивне.

Вiталiк раптом зiтхнув, скотився з мого спiтнiлого живота i вiдвернувся до стiни.

– Ти що? – запитала я.

– Нiчево. Адевайся. Хватiт на севодня.

У наших стосунках раптом настав момент, коли ми почали багато говорити про мрii. Точнiше, я почала часто розповiдати про те, що, мабуть, дуже нудно прожити все свое життя в одному мiстi, нiколи нiкуди не виiжджаючи, нiчого цiкавого не побачивши, про те, як жахливо, напевно, прокинутись одного ранку i раптом усвiдомити, що в тебе вже дорослi дiти, що життя твое нiбито вже минуло, хоча насправдi воно ще i не починалося, i що зраджено й забуто всi дитячi мрii та плани.

Менi все частiше починало ставати страшно при думцi, що можна прожити довге й одноманiтне життя, у якому все буде «як у людей», i так нiколи по-справжньому й не вiдчути подих солоного морського вiтру на щоцi, а тiльки кухонний запах пансiонатськоi iдальнi з триразовими котлетами i вiчно поламаним душем, що можна жити так близько вiд гiр i не знати, як виглядае свiтанок десь на галявинi поряд iз Говерлою чи навiть у Славську, як не знаю я цього досi, хоча вже маю майже закiнчену вищу освiту.

Я розповiдала Вiталiковi про те, що раптом iз жахом усвiдомила: я не вмiю вiдрiзняти iстiвних грибiв вiд отруйних, не знаю назв багатьох квiтiв, птахiв i дерев, i менi часто сняться вiтрила. Напевно, це банально й екзальтовано, зате романтично.