Амаркорд (збірник)

Потiм перебила його i сказала: «У мене склалося враження, що ми вже достатньо вiддалилися одне вiд одного. Тому я думаю, що це – остання наша розмова. Прощавай».

Пiсля цього ми бачилися лише один раз. Вiталiк зателефонував менi i попросив зустрiтися, щоб повернути позиченi книжки. Ми мовчки обмiнялися пакунками i розiйшлися. А в однiй iз книжок я знайшла кiлька аркушiв списаного Вiталiковим почерком паперу. Це був лист, написаний настiльки вишуканою украiнською мовою, що я досi сумнiваюся, чи його авторство справдi належить Вiталiковi.

«Я звертаюся в цьому листi до людини, яка вже давно померла. ii смерть не була пов'язана нi з вiком, бо ж померла вона юною i вродливою, нi з хворобами, на якi вона нiколи не скаржилася, навiть якщо колись i хворiла, нi з якимось трагiчним випадком. Ця смерть стала раптовою та передчасною i глибоко вразила мене насамперед тому, що я вже дуже давно, задовго до моменту, коли це сталося, спостерiгав за ознаками трагедii, що наближаеться, але не змiг запобiгти iй, а часто навiть не розумiв, що це ознаки наближення смертi.

У чомусь я сам пiдготував цю смерть.

Коли ми познайомилися, я подарував тобi жовтi квiти, точнiсiнько такi самi, якi мала б нести Маргарита, коли вона йшла по вулицi i вперше зустрiла Майстра. Менi тодi здалося, що цi квiти личитимуть твоему рудому волоссю i твоiм зеленим очам, i вони справдi личили. Ба бiльше, ти навiть зрозумiла мене, бо сказала, що цi квiти такi булгакiвськi. Ти завжди все розумiла, i це було настiльки пронизливо, що я боявся тебе.

Я боявся кохатися з тобою, бо твое розумiння могло зчитати мене цiлком, зробити мене слабким i безпорадним, вичавити з мене все, що я волiв би тримати в таемницi, i зробити мене для тебе звичним i простим, як кухонна виделка. Якби я мiг кохатися з тобою так, щоб точно й безпомилково дарувати тобi насолоду тодi i так, як ти цього хочеш, якби я мiг нiколи не схибити, не розчарувати тебе надто рiзким рухом, надто похапливим доторком, надто невмiлими обiймами i поцiлунками. Або якби я мiг кохатися з тобою брутально й жорстоко, так, нiби ти – моя наложниця i мусиш скорятися всiм моiм бажанням. Якби я мiг брати твое тiло, як гiрський перевал або середньовiчний замок, завоювати тебе, дарувати тобi себе як милiсть.

Якби я мiг зiбрати досвiд усiх поколiнь, я створив би «Кама-Сутру» тiльки для твого тiла, бо ж твое тiло особливе, воно не мае нiчого спiльного з тiлами iнших жiнок, якi бувають вродливими або потворними, товстими або вихудлими.