Амаркорд (збірник)

Вiд оптовоi купiвлi солi (як справжнiй менеджер вiн вiдразу ж вирахував, що на кожному мiшку можна зекономити три марки) до придбання зубних щiток iз китового вуса цiною 150 марок за штуку (як кожен нiмець, вiн прагнув вести якомога здоровiлий спосiб життя) i аж до спроб прати бiлизну, не використовуючи прального порошку (варiант подвiйно зручний: економно i без шкiдливих хiмiчних домiшок). Меггi довго намагалася ставитися до всього з розумiнням, постiйно нагадуючи собi, що людинi, яка заробила стiльки грошей, можна дещо пробачити.

Але пiсля того, як чоловiк запропонував iй завести власну корову (свiже молоко без хiмiчних домiшок, крiм того, майже наполовину дешевше), не витримала i заснувала «Лемберг-Гiльфе», тобто клуб допомоги Львову.

«Це товариство – едина можливiсть для мене втекти вiд мого скалiченого життя», – пояснила вона менi, i я подумала: «Як це шляхетно – допомагати iншим, коли навiть собi допомогти не вдаеться».

Завдяки Меггi я побувала на концертi знаменитоi мiсцевоi рок-групи «Сiрi шкарпетки», i це розбило мое серце.

Концерт вiдбувався в крихiтному передмiстi Баден-Бадена пiд назвою «Рiчка сирiток» на вiдкритiй сценi бiля лiтньоi кнайпи «Ноги жовтого пелiкана». На афiшах жовто-синiми лiтерами зазначалося: «Єдиний i неповторний вечiр Вам забезпечить незабутня група «Сiрi шкарпетки» у незрiвняннiй кнайпi «Ноги жовтого пелiкана». Іншим разом таке нагромадження прикметникiв найвищого ступеня порiвняння неодмiнно зародило б пiдозру в моему фiлологiчному серцi, але того вечора iнстинкт не спрацював, i я, з серцем, що трепетало вiд передчуття чогось незвичного, зайшла з Меггi до кнайпи.

– Знаеш, ми три роки боролися в мiськiй радi за право назвати саме так цю кнайпу i цю групу. Воно звучить дуже незвично, навiть епатажно для консервативного нiмецького вуха, i спочатку всi добропоряднi бюргери iгнорували нашi вечiрки. Але кнайпа i група iснують уже п'ять рокiв, i поступово до цього звикли, останнiм часом уже майже перестали надходити скарги на iм'я мера вiд мешканцiв сусiднiх будинкiв за те, що до них долинае шум, а нещодавно я почала помiчати незнайомi обличчя серед публiки.

Це особливо приемно, бо ранiше тут збиралися тiльки «своi». Популярнiсть кнайпи росте, i незабаром тут буде справжня тусня, – з гордiстю розповiла вона менi.

Людей у невеличке примiщення бару набилося чимало. Перед крихiтною сценою залишилися вiльними тiльки два столики, закрiпленi за постiйними клiентами.