Агатангел

Але Засновник не врахував того, що розкручений КРІСом-2 бренд користуеться популярнiстю серед дуже нечисленноi групи населення, i наклад, який забезпечуе ця група, купуючи газету, не дае жодних шансiв досягнути самоокупностi. Аналiз прибуткiв вiд продажу та реклами на момент прийняття рiшення про перехiд до самоокупностi недвозначно свiдчив: без дотацiй видання миттево збанкрутуе.

Існувала ще можливiсть змiни розкрученого бренда «единоi незалежноi щоденноi газети Тигирина» на бiльш масовий з метою збiльшення накладу, але проти цього категорично виступив Інвестор, полiтичний iмiдж якого, на його думку, потребував реклами саме в елiтарному виданнi.

Точнiше, цю думку сугерував йому пан Айвазовськi i навiть порадив почати носити окуляри i припинити спльовувати собi пiд ноги, бо, мовляв, так Інвестор виглядатиме iнтелiгентнiше. Та оскiльки у нашого Засновника стопроцентний зiр, окуляри йому доводиться носити зi звичайними скельцями, що постiйно породжуе жарти на цю тему – типу що аби носити окуляри, недостатньо вважати себе iнтелiгентним, треба ще погано бачити. Поки Засновник вирiшував, що робити далi з газетою, зарплату не платили, але бiльшiсть спiвробiтникiв понад пiвроку продовжували працювати з iдейних мiркувань. Завдяки iхнiм титанiчним зусиллям КРІС-2 продовжував регулярно виходити. Хоча грошей катастрофiчно бракувало не лише на зарплату, а й на iншi необхiднi речi, наприклад, на папiр чи ремонт комп’ютерiв, тому часом номер виходив у друк без коректорськоi читки, бо комп’ютерiв не завжди вистачало навiть журналiстам та верстальникам. Згодом ця проблема зникла, бо скоротили бiльшiсть лiтредакторiв i усiх коректорiв, а на помилки перестали звертати увагу, читачi дзвонили лише у тих випадках, коли слово через велику кiлькiсть описок узагалi неможливо було впiзнати. І хоча така велика кiлькiсть помилок нiяк не вiдповiдала iмiджу елiтарного видання, читачi ставилися до цього з розумiнням.

Але поволi ситуацiя почала допiкати самим журналiстам. Навiть найбiльш стiйкi i вiдданi справi редакцiйнi спiвробiтники розумiли, що далi так працювати неможливо.

Почалися розмови про страйк, але перед тим було вирiшено зiбрати загальнi збори й запросити на них Інвестора, щоб попередити його про припинення роботи. Але перед самими зборами всiм видали конверти iз частиною заборгованоi зарплатнi, i журналiсти вирiшили ще трохи попрацювати.

Так розпочалася ця дивна традицiя. Вiдтепер журналiсти досить регулярно погрожували власнику страйком.