Агатангел

Надто вiдвертi зображення оголених частин людського тiла, реклама чи статтi про протизаплiднi пiгулки для тварин – це наповнювач газети, а не ii змiст. Тому бiльшiсть наших читачiв не хотiла б, аби все це вiдволiкало iх вiд читання серйозних статей чи осмислювання останнiх новин. Адже не дуже пристойно думати про тисячi загиблих вiд повенi в якiйсь далекiй краiнi, щиро спiвчувати iм, а паралельно розглядати дупу якоiсь блондинки. Пiдозрюю, що е i такi, кого дратують усi цi дупи, стегна й животи, старанно позбавленi целюлiту за допомогою вiдповiдних комп’ютерних програм.

Не менше дратують i груди, дупи, губи чи навiть вилицi, яким старанно додали привабливих кшталтiв за допомогою силiкону. Адже дратуе, по-перше, все штучне, по-друге, все недоступне для власноi кишенi, по-трете, те, як ти сам i твоя дружина (коханка, чоловiк, коханець) виглядають на цьому штучному фонi. І я розумiю всiх цих читачiв, бо врештi-решт чому цi дурнуватi силiконовобезцелюлiтнi блондинки та бритоголовi пацани на амфетамiнах повиннi дратувати людей за iхнi ж грошi.

Ну, i останнiй аргумент. Тi, кого цiкавлять еротичнi фото, реклама i поради для садiвникiв, мають до своiх послуг широкий ринок вiтчизняноi та зарубiжноi масовоi преси.

У нашому мiстi шанувальники серйозноi та бульварноi преси давно роздiлилися на два ворожих табори. У сiм’ях, де толерантно ставляться до «Подробиць», «Документiв i аргументiв», «Аргументiв i подробиць», не читають КРІС-2. А тi, хто вiддае перевагу КРІСовi-2 (переважно це нацiонально свiдомi сiм’i), вiдкрито зневажають «Подробицi», «Документи i аргументи», «Аргументи i подробицi».

Насамперед за зраду нацiональним iдеалам, бо всi три видання, крiм украiнськоi, мають ще й росiйську версiю. Крiм того, ходять чутки, що вони працюють на росiйську мафiю.

Загалом приемно знати, що наша газета мае палких шанувальникiв, якi принципово не читають iнших видань. Але сумно, по-перше, те, що всi три видання-конкуренти мають значно вищий наклад, а отже, вищi гонорари. По-друге, те, що «наша» публiка в основному украiномовна, а «iхня» – переважно росiйськомовна, тобто «iхнiх» кiлькiсно бiльше, нiж «наших».

Єдине, що об’еднуе всi видання Тигирина, – це цiлковите заперечення найменших пiдозр у своiй провiнцiйностi. Взагалi слово «провiнцiйний» завжди сприймалося в нашому мiстi за найбiльшу образу. Тигиринцi вважають свое мiсто нiякою не провiнцiею, а справжньою столицею Украiни, адже рiвень нацiональноi свiдомостi тут традицiйно найвищий з усiх областей.