Агатангел

Пляшка ще не встигла спорожнiти й до половини, а на паперi акуратними рядками (Юлiан Йосипович був палким прихильником калiграфii i не терпiв недбальства у справi писання вiд руки) з’явилося:

НАСЛІДУВАННЯ КЛАСИКА

(формально скорочений сонет)

у лоно пристрастi заникуеться страх

бомжиха Люся i питущий Славцьо

злились в екстазi в парку, прям на лавцi

що есть любов, а не звичайний трах

та ранок в душi iх посiяв сумнiв

й примусив розiйтись нi в сих нi в тих

згадалась недопита пляшка раптом

що десь пропала в любощах палких

i квiтнути б любовi iхнiй досi

якби знаття що пляшку спиздив Руслан

Пан Незабудко зробив довгий ковток iз пляшки й подумав, що було б непогано або зовсiм вiдмовитися вiд роздiлових знакiв, або розставити iх за правилами.

Така думка навiдувала його пiсля написання кожного вiрша, але щоразу ставало шкода витрачати на це час, i Юлiан Йосипович вирiшував, що у поезii граматика (чи пунктуацiя? морока з цими фiлологiчними тонкощами) може бути довiльною. Так вiн вирiшив i тепер, пiсля чого помiняв порядок слiв у першому рядку другоi строфи й уголос продекламував остаточний варiант:

НАСЛІДУВАННЯ КЛАСИКА

(формально скорочений сонет)

у лоно пристрастi заникуеться страх (пауза)

бомжиха Люся i питущий Славцьо

(тривала пауза, ковток iз пляшки)

злились в екстазi в парку, прям на лавцi

що есть любов, а не звичайний трах (посмiшка горда, але скромна)

та в душi iх посiяв сумнiв ранок (задоволене покашлювання)

й примусив розiйтись нi в сих нi в тих

згадалась недопита пляшка раптом

що десь пропала в любощах палких

(вiдригування i переможний погляд у дзеркало)

i квiтнути б любовi iхнiй досi

якби знаття що пляшку спиздив

(пауза, передостаннiй ковток iз пляшки)

Костя

Варто б уточнити, – подумав пан Незабудко, – що Костя був третiм, коли купували пляшку, тому частково мав моральне право на такий вчинок.

А може, iнтрига була складнiшою, i вiн украв пляшку iз ревнощiв, бо теж хотiв Люсю (варiант – Славця?).

Але придумати вiдповiдну строфу головний редактор единоi, а тому i найкращоi щоденноi тигиринськоi газети КРІС-2 не встиг. Задзвонив мобiльний. Юлiан Йосипович пiднiс слухавку до вуха i коротко поцiкавився:

– На допит? До мiлiцii? Коли?

Послухавши вiдповiдь, кинув:

– О’кей. До зустрiчi.

Допив пиво i почав збиратися.

Чому не варто передплачувати щоденних газет

Панi Мiля, наша поштарка, не любить свою роботу.