Комашина тарзанка

Дерева утворювали iдеальний за геометричними пропорцiями овал, а мiж ними суцiльним килимом натягнувся яскраво-зелений сухий мох. Вони лягли просто на мох, пiдставили обличчя сонцю i пролежали так, аж поки не почало холоднiшати.

Коли втомлювалися iхати, зупинялися у першому-лiпшому селi i ходили вiд хати до хати, шукаючи мiсця для ночiвлi. Часом iх вiдразу ж пускали переночувати, а бувало, що пошуки затягувалися. Одного разу вони проiздили аж до пiвночi, поки не домовилися з дядьком, якого зустрiли бiля напiвпорожнього сiльського шинку.

Господар привiв iх пiд хату i попросив зачекати кiлька хвилин. Як потiм виявилося, за цей час вiн пiдняв з лiжка дружину, тещу, трьох дрiбних дiтей i погнав iх ночувати до кухнi, а нiчним гостям запропонував лягти пiд ще теплi перини з легким запахом дитячоi сечi. Окрiм спальнi та кухнi у будинку, як i в кожнiй сiльськiй хатi, була ще вiтальня. Шлюбнi фото господаря i господинi за склом серванта, а на полицях виставленi в рядок, нiби релiквii чи коштовностi, дешевi фаянсовi горнята – недобитi рештки кiлькох сервiзiв, балончики з-пiд дезодорантiв та дешевих парфумiв. Накритий вишитим рушником телевiзор на почесному мiсцi, iкони на килимi, який закривае побiлену пiдсиненим вапном стiну, два великi лiжка, на яких настелено подушок i перин майже до висоти людського зросту, а зверху все це м’яке i тепле царство накрите капами та вишитими серветками. Вiтальня не опалювалася, i ночували там, мабуть, лише в особливих випадках. Цього разу також обiйшлися без вiтальнi, гостi розмiстилися у спальнi господарiв, а господарi полягали на розкладному диванi та дерев’яному бамбетлi в кухнi. Вранцi по черзi виходили до порожньоi i промерзлоi за нiч вiтальнi, щоб помолитися i переодягтися. Саронi чомусь запам’ятався недоречний пластмасовий нiчник у формi трьох червоних тюльпанiв, який не мав шансу на використання, навiть якщо у кiмнатi хтось ночував, бо висiв не над високо застеленим лiжком i навiть не над диваном, а над святковим столом, бiлу вишивану скатертину якого прикривала картата церата. Пилюки не було навiть на кришталевих келихах у сервантi, мабуть, вiтальню щотижня прибирали.

Ця вiтальня пригадуватиметься Саронi, коли iй доведеться мати справу зi схожими уявленнями людей про святковiсть як про щось страшенно формальне, потрiбне про людське око i нiяк не пов’язане з бажанням приемно провести час свята. Адже в хатi ii бабцi все виглядало схоже.