«Шальке» проти Апокаліпсису

Цi невчаснi асоцiацii вiдволiкають мене, i отямлююся я лише у другому таймi, коли з жахом помiчаю, що м’яч загрозливо наближаеться нiбито до «наших» ворiт, але нiкого iз вболiвальникiв «Шальке», якi сидять поряд зi мною, це чомусь не схвилювало. Коли я ставлю чергове запитання, яке викликае спiвчутливо-зневажливi погляди у мiй бiк, з’ясовуеться, що у другому таймi команди помiнялися мiсцями i тепер «нашi» ворота знаходяться на колишньому полi супротивника. Здаеться, мое невiгластво подолало межу допустимоi толерантностi, тому вирiшую не питати бiльше i не вiдволiкатися, але виходить це погано, мабуть, захисна реакцiя психiки перед вiдчуттям власноi iнтелектуальноi неповносправностi.

Але нарештi матч закiнчуеться, i розслабленi перемогою бiло-блакитнi футбольнi фани потужним лiнивим натовпом випливають на вулицю, заповнюють трамваi, подекуди наспiвуючи «Blau und Weiss, wie lieb` ich dich» i закурюючи просто в салонi.

Жодноi, навiть словесноi, перепалки, жодноi забичкованоi об сидiння цигарки.

Про цей свiй футбольний досвiд менi доведеться згадати ще кiлька разiв у ходi 18-денноi подорожi, пiд час якоi я вiдвiдаю 15 маленьких нiмецьких мiст i мiстечок i ще зо 5 бiльших, побуваю на 20 вокзалах (на деяких навiть тричi, хоча i не завжди на тих, на яких би хотiлося, наприклад на знаменитому вокзалi в Ульценi, оформленому Гундертвассером – лише раз i то дуже коротко).

Але одного разу, у Гiсенi, ця згадка мало знову не осоромить мене, коли я в останню мить стримаюся вiд заперечення, почувши, що «нашi програли на тому матчi». Вже готова виправити неуважного вболiвальника, я все ж таки встигну схопити себе за язик, усвiдомивши, що «нашi» – це поняття не лише спортивне, а й географiчне, адже тепер я перебуваю уже далеко вiд фанiв «Шальке», натомiсть зовсiм близько вiд Франкфурта, тож треба знову шанувати мiсцевi звичаi.

Та маршрут моеi подорожi насправдi почався зовсiм не з футболу, як i не з Рургебiта. Рургебiт був запланований радше як контрастний елемент – потвора на виплеканому тiлi архiтектурних приваб Нiмеччини. У тонi розповiдi про Рургебiт iнженера-будiвельника Штефана Вьоклiнггауза, який народився i живе тут пiсля короткоi перерви на студii в Кьольнi, вiдчуваеться типова для тутешнiх мешканцiв злегка присоромлена iнтонацiя.