«Шальке» проти Апокаліпсису

Моя сусiдка в автобусi радо повiдомляе, що iй вдаеться заховати у трусиках 4 пачки, потiм iз замрiяною i трохи присоромленою посмiшкою розповiдае, як минулого разу iй таки витягли «звiдти» цигарки. Їi знайома теж дiлиться ноу-хау, – цього разу вона помiстила у бюстгальтер на пачку бiльше, нiж завжди, i ще двi додаткових пачки – у шкарпетки. На мене обидвi дивляться iз пiдозрою, бо я явно марную час iз книгою, поки увесь автобус дружно роздягаеться i «пакуеться». Близькi знайомi водiя паралельно розкручують усе, що можна розкрутити в самому автобусi, i запихають промiжки блоками цигарок.

– Ви вчителька чи полька? – питае мене сусiдка, з недовiрою зазираючи у нiмецький текст моеi книги. – Цигарки везете?

Я невиразно бурмочу собi пiд нiс щось заперечливе. Вона уважно дивиться на мене, мабуть, не в станi збагнути, як можна дурно iхати через кордон.

– Вiзьмете блок? – питае строгим тоном. – Чому? – не може зрозумiти моеi вiдмови.

Мовчки знизую плечима, вкотре повторюючи собi, що спiвчуття до ii матерiальноi ситуацii не повинно схиляти мене ламати власнi принципи.

Перепитавши ще кiлька разiв для надiйностi, жiночка зiтхае:

– А я вчителька. Завуч сiльськоi школи.

«Чорну бригаду», як називають мiж собою контрабандники працiвникiв митницi, сьогоднi представляють Анджейка, Зоська i Бен Ладен. Про це перешiптуються i передзвонюються мiж собою всi зацiкавленi особи з мого автобуса. Вони злякано збиваються у натовп, з якого нiхто не наважуеться вийти до контролю. Протискаючись помiж спiтнiлими тiлами, йду у бiк Бен Ладена, спиною вiдчуваючи негативну енергетику натовпу.

– Що у наплiчнику? – дружньо питае митник.

– Особистi речi, – вiдповiдаю йому також польською.

– Проходьте, – каже вiн, i я проходжу.

Слiдом за мною ще один хлопчина з наплiчником. Усiх решта суворо обстежують i забирають по два блоки, тобто максимум. Це означае, що бiльшiсть iз «човникiв» нiчого не зароблять на сьогоднiшньому рейдi, у кращому випадку лише повернуть собi кошти за дорогу.

– Дивнi вони, – дiлюся враженнями iз хлопцем.

 – Чому нiхто не здогадаеться запакувати раз на мiсяць цiлий наплiчник, перевезти, продати i мати чистий спокiй замiсть того, щоб по кiлька разiв на день дозволяти себе обшукувати.

– Чому нiхто? – заперечуе менi хлопець студентського вигляду. – Ось у мене повний наплiчник.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.