Комашина тарзанка (збірник)

Свiже молоко пiдсолоджувалося, до нього додавався розтертий iз водою мак, а паляницi розмочувалися в молоцi. Таемниця смаку цiеi страви полягала саме у способi випiкання, бо паляницi, приготованi у газовiй або електричнiй духовцi, були прiсними та нудними на смак, або ж зовсiм неправдоподiбними, як тi селянськi страви, якi часом подають у дорогих ресторанах, декорованих пiд сiльськi шинки.

У садку перед входом вони поставили кiлька старих швейних машинок, пiд однiею з яких любив спати iхнiй пес.

Мабуть, цим пояснювалося те, що машинки нiхто не зламав i не вкрав.

Справжньою дилемою стали для них вiкна. Було дуже шкода мiняти дбайливо виструганi вiконця, але iншого виходу не було, саморобнi вiкна були надто нещiльними. Нiби в компенсацiю за це вони вирiшили фарбувати стiни тiльки вапном, щороку пiдбiлюючи хату зовнi i всерединi.

Квiтник перед будинком був справою Сарона, вiн дбайливо добирав сорти квiтiв, якi оточували зiльник. Улiтку Сарон вирощував усi своi приправи на городi, взимку заставляв пiдвiконня вазонками базилiку.

Зимовими вечорами Сарон часто розпалював у п’ецi, вiдчиняв заслонку i любив спостерiгати за тим, як згорають полiна. Дрова вiн завжди заготовляв сам, у лiсi, розташованому за кiлька кiлометрiв вiд мiста.

На вихiднi вони часто виiздили кудись у гори. Блукали довкола розвалених замкiв, розташованих поблизу, а часом iхали у пошуках такоi руiни доволi далеко, вишукували по селах старi дерев’янi церкви, вiвтарi, розписанi вiдомими майстрами, або ж вiвтарi, кiлька столiть тому перенесенi на периферiю з котроiсь iз мiських церков.

Селяни, побачивши на богослужiннi чужих, часом дивувалися i перешiптувалися, а церковний сторож переважно вдивлявся у них iз вiдвертою пiдозрою, хоча переживав вiн, мабуть, не так за iкони чи розписи, як за церковну касу, за збереження якоi вiдповiдав насамперед.

Тепер, коли Сарона згадувала це все, спогади вишиковувалися в чергу один за одним, як книги на полицi, iх раптом ставало дуже багато, як бувае багато монет, коли починаеш вигрiбати iх iз кишень зимового одягу пiд час весняного прибирання, i Сарона вiдчувала необхiднiсть повернутися до кожного з цих спогадiв, хоча б на коротко знову вiдчути атмосферу якихось приемних вечорiв, проведених бiля полум’я в п’ецi удвох iз Сароном, посиденьок iз Пiтагорасом та Сiмоною, iнших епiзодiв, до яких хотiлося б повернутися ще раз подумки.