Комашина тарзанка (збірник)

Але сам дiалог досi iнтригуе ii. Вона нiяк не може збагнути, чому чоловiк раптом запропонував ii пiдвезти? Чому вона вiдмовилася? І якщо припустити, що вiн справдi запропонував просто так, у поривi якихось власних, невiдомих iй емоцiй, а не спокушений можливiстю вуличного флiрту о четвертiй ранку, то чи дiйсно цей епiзод вартуе аж таких тривалих роздумiв про нього. Чи взагалi вартуе роздумувати над емоцiями? Чи можливо це? Чи потрiбно? І чого вiд цього бiльше – користi чи шкоди, адже роздуми часто вбивають спонтаннiсть, таку важливу у всьому, що стосуеться емоцiй.

Часом iй здавалося, що цiеi попередньоi фази життя нiколи не iснувало. Вона надто далеко вiдсунулася назад у спогадах i була захована за дуже чiткою цезурою, яку не завжди вдавалося переступити. Сарона часто ловила себе на думцi, що зовсiм не пригадуе облич своiх однокурсникiв, хоча вiд навчання в унiверситетi ii вiддiляе лише трохи бiльше десяти рокiв. Навiть деякi обличчя однокласникiв пригадувалися з бiльшою виразнiстю, нiж студентськi часи.

Тут, у готелi, Сарона почала детальнiше пригадувати своi першi студентськi роки. Цi спогади були дуже вибiрковими i почалися iз запахiв. Вона дуже добре пам’ятала, як пахли старi меблi в унiверситетських аудиторiях, угрузлою в лак пилюкою, старими олiвцями для креслення, ще тими, з червоного дерева i з дуже м’яким стержнем, розлитим на пiдлогу чорнилом iз авторучок. У цих аудиторiях нiколи не смердiло, навiть коли на пару сходилася сотня першокурсникiв, якi щойно повернулися з уроку фiзкультури.

Мабуть, так було через високi стелi та вiкна i через те, що все тут було з дерева, бруд залишався на його поверхнi, i провiвши долонею по партi, потiм ще довго можна було вiдчувати на шкiрi маслянистий залишок iз тим самим специфiчним столярським запахом, який вже через пiвроку мiцно в’iдався в одяг. Але звикнути до цього запаху настiльки, щоб перестати його вiдчувати, Сарона так i не змогла.

Пари фiзкультури чомусь завжди були нульовими, на них Саронi доводилося спершу довго добиратися повiльними ранковими трамваями, а потiм проходити навпростець через старий цвинтар.

У парканi цвинтаря навiть була спецiальна дiрка, зроблена ii попередниками навпроти трамвайноi зупинки. Взимку о восьмiй ранку на цвинтарi було ще темно, i ця прогулянка вiдлякувала багатьох, тому пари фiзкультури мали найвищий вiдсоток прогулiв. На другому курсi Сарона навiть заходила за однокурсницею Тетяною, бо та боялася сама ходити через цвинтар, хоча фiзкультура iй подобалася.