Комашина тарзанка (збірник)

Так у матерi назбиралася цiла колекцiя нейлонових нiчних сорочок Люськи, бiлих шкарпеток вуйка Стефка, два яскраво-рожевих ангорових светри, точнiсiнько такi, що iх свого часу отримувала в «пачках» мати вуйка Стефка, кiлька велетенських банок аспiрину i майже повна коробка з тальком, яку вуйко Стефко забув у туалетi.

Мамi також час вiд часу приходили «пачки» вiд вуйка Стефка i Люськи. У цих пачках крiм традицiйного вже аспiрину було щоразу по двi-три вечiрнiх сукнi та мешти на високих обцасах. Сукнi були голубi, помаранчевi або фiолетовi, завжди 53-го розмiру.

А взуття – точно в тон, але 36-го розмiру. Мама все життя носила одяг 40-го, а взуття 39-го розмiру, та i навряд чи знайшла б, куди ходити у таких сукнях, тож завжди вiддавала iх дiвчатам на одяг лялькам. Тканини вистачало не лише на всiх ляльок, а й на самих дiвчат. Час вiд часу вони просили маму сусiдськоi дiвчинки перешити котрусь iз суконь, i потроху в них назбиралася цiла модельна колекцiя, покази якоi вони влаштовували з нагоди дитячих уродин та iнших сiмейних урочистостей. Це завжди проходило дуже весело, i Сарона досi зберiгае кiлька суконь як найкольоровiшi згадки свого дитинства.

Але того разу в «пачцi» були явно не модельнi сукнi. Коли вдома вони не без зусиль розiрвали важезний пакунок, з нього випав сегмент товстого ланцюга. Метал глухо стукнув об пiдлогу, всi аж здригнулися. Мати з батьком перезирнулися i почали уважно оглядати папiр у пошуках пояснень, але в пакунку не було нi листа, нi листiвки, нi навiть традицiйноi пачки аспiрину.

Батько спершу запропонував викинути ланцюг, але мати вмовила його почекати, бо ж раптом вуйко Стефко приiде i спитае, де його ланцюг. Переслати такий тягар поштою, мабуть, коштуе немалi грошi.

Пiсля того надiйшло ще чотири чи п’ять пачок iз такими ж грубезними сегментами ланцюга, щоправда, форма кiлець постiйно змiнювалася, мiнялися i вiдтiнки срiблястого кольору, в який був пофарбований ланцюг. Сарона з матiр’ю терпляче волочили тягарi з пошти, пристосувавши для цього вiзок, яким возили на базар мiшки бабиноi цибулi.

Продавати цибулю iм доводилося пiсля того, як закiнчувалися присланi батьком грошi. Ланцюг спершу складали пiд лiжком Сарони, а потiм виволочили на горище.

Якогось вечора задзвонив вуйко Стефко, що само по собi було незвичним, адже вiн через свою глухоту рiдко користувався телефоном. А Люська вважала, що такий зв’язок надто дорогий, тому вiддавала перевагу коротким вiтальним листiвкам на Рiздво i на Великдень.