Економіка XXI: країни, підприємства, людини

Спроби урядiв «влiзти» в економiчну дiяльнiсть спотворюють стимули для розвитку, призводять до зменшення людськоi iнiцiативностi.

Той, хто цiнуе справедливiсть вище, нiж свободу, не отримае нi того нi iншого. Хто цiнуе свободу, той отримае i свободу й справедливiсть. Фрiдман показував, як будь-який активний державний вплив, що призводить до короткострокових успiхiв, згодом мае бiльше негативних наслiдкiв. Прагнення вирiвнювання доходiв погiршуе мотивацiю, прагнення повноi зайнятостi погiршуе продуктивнiсть, прагнення допомоги окремим пiдприемствам чи галузям породжуе корупцiю.

Найпотужнiшi прихильники Фрiдмана займалися наукою в Чиказькому унiверситетi, вони i створили чиказьку школу економiки. Пiсля перевороту Пiночета в Чилi цi економiсти (iх ще називали «чиказькi хлопчики») влаштували експеримент з переходу краiни вiд соцiалiзму до вiльноi ринковоi системи вiдповiдно до напрацювань монетаризму. Що ж, незважаючи на полiтичну диктатуру, лiберальний економiчний режим принiс вагомi плоди. Сьогоднi Чилi – одна з найбiльш успiшних i заможних краiн континенту.

Боротьба мiж кейнсiанством i монетаризмом тривае i понинi, хоча позицii послiдовникiв значно зблизилися.

Нова австрiйська школа i неолiбералiзм Фрiдрiха Гаека

В основi економiчних доктрин часто лежать певна фiлософiя i традицiя. Так, австрiйська економiчна школа виникае ще в XIX столiттi. Їi основоположником вважають Карла Менгера.

Менгер розвинув так звану теорiю граничноi корисностi, згiдно з якою кожна наступна одиниця блага мае для нас меншу цiннiсть.

Навколо особистостi Менгера формуеться коло послiдовникiв i опонентiв, яке й стане згодом австрiйською економiчною школою. Представники австрiйськоi школи розробляли цiлу низку питань, часом вступали в жорсткi дискусii мiж собою, але об’еднуе iх, мабуть, те, що всi вони були вкрай скептично налаштованi до соцiалiзму.

У своiй книзi «Лiбералiзм» уродженець Львова i один iз найяскравiших представникiв австрiйськоi школи Людвiг фон Мiзес пише про нездiйсненнiсть соцiалiзму, позаяк «за соцiалiзму бiльшiсть людей не будуть проявляти тiеi ж старанностi у виконаннi своiх обов’язкiв i завдань, яку вони вкладають у щоденну роботу за громадського порядку, заснованого на приватнiй власностi на засоби виробництва».