Основи економічних знань

Швидка концентрацiя та централiзацiя капiталiв i виробництва, утворення монополiй, розвиток мiжнародного подiлу працi сприяли появi нових коротко- i середньострокових типiв економiчних циклiв капiталiстичного вiдтворення, зокрема промислового, фiнансового, технiчного та технологiчного, управлiнського, кiнцевим результатом яких був не перехiд до новоi якостi економiчноi системи та суспiльства, а тимчасове вiдновлення порушеноi макроекономiчноi рiвноваги у нацiональному та свiтовому господарствi. Водночас такi цикли, визначальним елементом яких була криза надвиробництва, безперечно, негативно впливали не лише на розвиток економiчноi системи, системи господарювання у капiталiстичних краiнах, але й сприяли зростанню соцiальних конфлiктiв, невдоволення своiм становищем, рiвнем та якiстю життя переважноi бiльшостi соцiальних груп населення.

Отже, надзвичайно швидкi iнституцiйнi змiни в економiчному та соцiальному життi свiтового суспiльства в другiй половинi ХІХ – на початку ХХ ст., потреба у нових принципах i пiдходах до органiзацii виробництва, розподiлу, обмiну та споживання виробленого продукту на усiх щаблях суспiльного виробництва та усiма соцiальними верствами суспiльства вимагали нагального розвитку економiчноi науки для забезпечення сталостi економiчного та соцiального розвитку системи, що склалася.

Водночас становлення класичноi полiтичноi економii створило сутнiснi передумови для збагачення та розвитку економiчних знань щодо принципiв, механiзмiв та iнструментiв використання економiчних законiв у процесi економiчноi дiяльностi людини та суспiльства, що, безперечно, було та е домiнуючою потребою бiзнесу та держави. Уже в другiй половинi ХІХ ст. розпочався нестримний процес появи нових теоретичних концепцiй, шкiл, напрямiв у единому полi предмета економiчноi теорii, нацiлених саме на задоволення таких потреб та iнтересiв, а згодом, на початку ХХ ст., з’являеться цiла низка прикладних економiчних наук, орiентованих на потреби та запити конкретних сфер i галузей економiчноi дiяльностi людини та суспiльства.

Зокрема, слiд насамперед назвати теоретичнi школи маржиналiзму, неокласицизму, iнституцiоналiзму, кейнсiанства, монетаризму, неокласичного синтезу, про якi докладно мова йтиме у наступних роздiлах, а також, сучаснi напрями розвитку власне полiтичноi економii, такi як радикальна (неомарксистська) полiтична економiя, нова, або конституцiйна, субстантивiстська, iнституцiональна, мiжнародна полiтична економiя тощо.