Основи економічних знань

Людину соцiальну можна визначити як умову, iнституцiональну форму та результат становлення системи соцiальних вiдносин, в межах якоi всебiчно розвиваються сутнiсть i сили людини, вiдбуваеться ii перетворення в особистiсть, що передбачае дiалектичне заперечення економiчноi сутностi людини. Соцiальна людина не може сформуватись, не досягши найвищих якостей людини-працiвника i рацiональних меж людини-власника. Тому людина як iндивiдуальнiсть, за словами Гегеля, утримуе в собi нескiнченну множиннiсть вiдносин i зв’язкiв[30 - В умовах трансформацii економiчних систем пiд впливом НТР, економiчних i соцiальних чинникiв фiлософiя поглядiв щодо мiсця та ролi людини у системi суспiльного виробництва, ii функцiй мотивiв дiяльностi значно поглиблюеться.

Це знаходить свiй прояв, зокрема, у появi новоi iнституцiональноi форми визначення сутностi людини – людини iнституцiональноi.Як бачимо, фiлософське розумiння Гегелем багатомiрностi сутностi та потреб людини знаходить свiй розвиток i пiдтвердження в умовах переходу суспiльства, економiчноi системи до новоi якостi умов iх функцiонування та вiдтворення. Отже, iгнорувати таке розумiння мiсця та ролi кожноi окремоi людини у суспiльствi, в економiчному життi не тiльки не етично, але й не прагматично, небезпечно, оскiльки найбiльш рацiональнi економiкоматематичнi моделi економiчного розвитку краiни у посттрансформацiйний перiод чим далi тим бiльше будуть наражатися на проблеми неадекватностi цiлей краiни i системи мотивацii залучення громадян до iх реалiзацii. ], що належать до конкретного змiсту людськоi душi. З-помiж потреб соцiальноi людини вирiшальну роль у перспективi вiдiграватимуть потреби у вiльнiй творчiй працi, унiверсальному характерi дiй особи, у власному ii вдосконаленнi, потреби у всебiчному розвитку здiбностей до сприйняття знань, максимально можливому подовженнi активного життя [5, с. 439 – 440].

Звичайно, екстенсивна, монотонна, неквалiфiкована або малоквалiфiкована праця як масове явище у XVIII – XIX ст.

, не могла стати основою висхiдноi концептуальноi схеми визначення дiйсного мiсця та функцiй людини у системi виробництва, соцiально-економiчних вiдносин, оскiльки слабо впливала на трансформацiю структури iндивiдуальних потреб, що визначають змiни у характерi та змiстi працi, ii творче збагачення. Адже, як це зазначав ще Г. Гегель, вирiшальне значення мае не рефлексiя як така, а те середовище, у якому й утворюеться тотожнiсть загального та одиничного [14, с. 23].