Різнобарвний менеджмент

У помаранчевiй сiм’i дiти – у центрi уваги, iхньому розвитку надаеться велике значення, вiд них очiкуеться, що вони перевершать батькiв i досягнуть бiльшого. Помаранчевий – iдеал захiдноi цивiлiзацii та мета виховання. Успiх у помаранчевому свiтi легко вимiрюеться за правилом «хто зiбрав бiльше фiшок (грошей, нагород, вiдзнак тощо), той i перемiг». Помаранчевий мислить стратегiчно, але часом потребуе швидких перемог, а часом може намагатися досягти свого за будь-яку цiну, i тому у цьому свiтi часто зустрiчаються надмiрна експлуатацiя себе й iнших та виснаження ресурсiв.

Типова органiзацiя помаранчевого свiту – корпорацiя, що мае складну структуру та керуеться людьми, якi просунулися вперед завдяки заслугам. Навiть держава помаранчевого свiту являе собою корпорацiю – такi собi USA Inc. або Deutschland AG. Помаранчевий свiт перетворюе на свою подобу все, до чого торкаеться.

Зелений свiт – свiт гармонii

Помаранчева гонитва за наживою й успiхом не мае кiнця. Люди, стомленi цими перегонами та iх породженнями – конкуренцiею, бездуховнiстю i нерiвнiстю (або тi, хто вiд самого початку не бажають включатися в цю гру), занурюються в синiй свiт, де е сенс i вiдповiдi на всi питання.

Але такий результат не всiм пiдходить. Є можливiсть зробити крок не вниз, а вгору – у новий зелений свiт.

Зелений свiт – це свiт гармонii i спiльного розвитку, побудований на iдеалах любовi та взаеморозумiння. Це свiт гуманiзму, турботи i духовностi. Дарованi згори правила тут не потрiбнi – якщо люди хочуть гармонii, вони домовляться.

Тут немае мiсця наживi та егоiзму. Основнi цiнностi тут – не влада, не грошi, не порядок, а гармонiя i взаемини. Це свiт консенсусу та екологii, взаемноi турботи i полiткоректностi (хоч iнодi вона й доходить до абсурду). Це свiт, в якому всi люди рiвнi та взаемопов’язанi.

«Людина – це частина цiлого, яке ми називаемо Всесвiтом, частина, обмежена в часi та просторi. Вона вiдчувае себе, своi думки i почуття як щось окреме вiд решти всього свiту, що е певною мiрою оптичним обманом.

Ця iлюзiя стала в’язницею для нас, що обмежуе нас свiтом власних бажань i прихильнiстю до вузького кола близьких нам людей. Наше завдання – звiльнитися з цiеi в’язницi, розширивши сферу своеi участi до всякоi живоi iстоти, до цiлого свiту, у всiй його красi. Нiхто не зможе виконати таке завдання до кiнця, але вже самi спроби досягти цiеi мети е частиною звiльнення i пiдставою для внутрiшньоi впевненостi» (Альберт Ейнштейн).