Я від Янiки

Завдяки Nintendo це теж можна вирiшити.

Ось так i вийшло, що у своi дванадцять я створила перший i досi найприбутковiший стартап. Домовилася з хлопчиками, що вони будуть носити iгри до школи, а за послугу доставки зможуть пограти на моему Nintendo. Керiвник бiблiотеки буде оголошувати на шкiльному радiо, що в бiблiотецi продаються iгри, i за це отримуватиме половину прибутку. Бiзнес iшов прекрасно, i хлопчикам набридло стiльки грати в Nintendo. Розумiння важливостi маркетингу i вмiння дiлитися прибутком в дванадцять рокiв мене досi дивуе.

Зрозумiло, що весь оборот був прибутком, адже прямих витрат не було. Скiльки я встигла заробити – не знаю, але батьки говорили, що я ще рiк не просила у них кишенькових грошей. Неправильне фiнансове рiшення, погоджуюся. Частину заробленого я точно витратила на книги, на що зазвичай i витрачала всi кишеньковi грошi.

Як я на таке наважилася? Ігор у тата було безлiч, на грi було i мое iм’я, i вiн завжди дозволяв брати, скiльки захочу.

Тато дiзнався двадцять рокiв потому – я випадково проговорилася.

Вiн довго i гордо смiявся, а потiм запитав, чи я торгувала в унiверситетах. Нi, це була вже не я – у мене i так попит перевищував пропозицiю.

Роздiл 4

Дiвчина в IT, порушення «харчових ланцюжкiв» i перша робота

Не пам’ятаю, коли або чому я стала цiкавитися комп’ютерами, але пам’ятаю, що мама для своеi дисертацii купила комп’ютер вже в 90-му роцi. Менi було рокiв десять, i ми з мамою користувалися ним за графiком. Інодi вона i вночi вставала, щоб продовжити свiй час.

До речi, це була едина рiч, яку мама забрала з собою пiд час розлучення.

Комп’ютери тодi були, скорiше, рiдкiстю, iнтернет ще не був доступний звичайним користувачам. Ішов перший рiк дев’яностих. Насправдi це був настiльки безiнтернетний час, що сучасним дiтям, напевно, вiн здався б епохою, яка настала одразу пiсля того, як вимерли динозаври, i безпосередньо перед середньовiччям, коли телевiзор дивилися ще при свiчках. Чесно кажучи, я пам’ятаю i дискети, i тетрiс, DOS i потiм dial-up.

Синiй екран та iгри, де видно пiкселi. Напевно, це вже мало хто пам’ятае.

Термiнали з iнтернетом були доступнi тiльки в комп’ютерному класi фiзфаку, а сам клас чомусь був доступним для всiх. Це стало моiм улюбленим мiсцем, сюди можна було прийти пiсля школи i залишатися до закриття. Звiдти всi моi друзi й соратники. Клуби я не любила, нiколи туди не ходила, навiть вино навчилася пити запiзно, у своi двадцять, не кажучи вже про iнше.