Україна, 1918: Хроніка

Наявнiсть суттевих протирiч iз нiмецьким i австро-угорським вiйськово-полiтичним керiвництвом призвела до того, що вже у квiтнi 1918 року цi краiни пiдтримають гетьманський переворот проти Украiнськоi Центральноi Ради. А в листопадi 1918 року Перша свiтова вiйна завершиться поразкою Центральних держав, i Брест-Литовськi договори втратять чиннiсть. Переможцi, краiни Антанти, не пробачать Украiнi сепаратного миру зi своiми ворогами i вiдмовлять у наданнi пiдтримки. Головну ставку в боротьбi з бiльшовизмом Париж i Лондон зроблять не на Украiну, а на росiйський Бiлий рух i Польщу.

Вiдставка Павла Скоропадського з посади командувача 1-м Украiнським корпусом

11 сiчня 1918 року генерал-лейтенант Павло Скоропадський подав у вiдставку з посади командувача 1-м Украiнським корпусом. Тимчасовим командувачем з’еднання став генерал-майор Якiв Гандзюк.

1-й Украiнський корпус постав на основi украiнiзованого 34-го армiйського корпусу 7-i армii Пiвденно-Захiдного фронту. Протягом певного часу вiн був одним iз найбiльш боездатних з’еднань Армii УНР.

Зокрема, в листопадi 1917 року частини корпусу роззброiли та вiдправили до Росii збiльшовизованих воякiв 2-го гвардiйського корпусу, який наступав iз Правобережжя на Киiв, прагнучи повалити Украiнську Центральну Раду. Та на зламi 1917–1918 рокiв навiть 1-й Украiнський корпус не оминула загальна хвиля масового дезертирства вiйськовослужбовцiв, якi понад усе бажали припинення бойових дiй та повернення додому.

Павло Скоропадський здав командування корпусом через низку нездоланних протирiч iз керiвництвом Украiнськоi Народноi Республiки. Лiдери УНР вбачали в його особi «старорежимного царського генерала» з диктаторськими замашками, а корпус в його руках вважали небезпечним iнструментом потенцiйного державного перевороту. В свою чергу, П. Скоропадський був украй незадоволений недостатньою увагою керiвникiв УНР до вiйськових справ, поганим постачанням корпусу та кадровими змiнами: призначенням соцiал-демократа Миколи Порша – людини без вiйськового досвiду – генеральним секретарем вiйськових справ УНР, а також призначенням полковника Юрiя Капкана, що мав неоднозначну репутацiю серед вiйськових, керiвником оборони Украiни вiд бiльшовикiв.

Майбутнiй Гетьман Украiни досить емоцiйно i докладно розповiв про свою вiдставку:

«…Петлюра ушел, вместо него военным министром стал Порш, о котором я тогда еще понятия не имел.