Три мушкетери

 – Дивiться на мене скiльки хочете, мiй хлопчику: я сказав те, що сказав.

– Сказане вами занадто прозоре, i вашi слова не потребують пояснень, – стиха зауважив д’Артаньян. – Отже, я прошу вас вийти за мною.

– Коли саме? – спитав гвардiець тим самим глузливим тоном.

– Цiеi ж хвилини, добродiю.

– Ви хоч знаете, хто я?

– Не маю найменшого уявлення, i мене це аж нiяк не бентежить.

– Ось тут ви помиляетеся, бо, коли б ви знали мое iм’я, то, можливо, не стрибали б наскоком.

– І як же вас звати?

– Бернажу, до ваших послуг.

– Ну що ж, пане Бернажу, – спокiйно вiдповiв д’Артаньян, – я чекатиму вас бiля виходу.

– Гаразд. Я рушаю за вами.

– Тiльки не дуже поспiшайте, добродiю, краще буде, якщо нiхто не помiтить, що ми вийшли разом. Як ви розумiете, справа стосуеться тiльки нас двох, i зайвi очi нам нi до чого.

– Авжеж, – погодився гвардiець, здивований, що його iм’я не справило належного враження на юнака.

Справдi, iм’я Бернажу було вiдоме всiм, за винятком, мабуть, одного д’Артаньяна, бо це було iм’я одного з тих, хто найчастiше потрапляв до щоденних повiдомлень про дуелi, яких не могли заборонити жоднi укази короля та кардинала.

Портос i Арамiс були так захопленi грою, а Атос з такою увагою стежив за ними, що вони навiть не помiтили, коли iхнiй юний товариш вийшов i, як вiн обiцяв гвардiйцевi кардинала, став бiля виходу. За кiлька хвилин гвардiець приеднався до нього, i вони разом вийшли на вулицю. Аудiенцiю ж у короля було призначено на дванадцяту.

– Слово честi, вам пощастило, хоч ви i зветесь Бернажу! Ви маете справу лише з учнем мушкетерiв. Проте, запевняю вас, я буду старатися. Захищайтеся!

– Але… – почав був гвардiець, якому д’Артаньян так невимушено пропонував якнайшвидше з’ясувати стосунки, – …менi здаеться, що мiсце обрано невдало. Нам було б зручнiше десь на задвiрках Сен-Жерменського абатства або на Пре-о-Клер.

– Вашi слова не позбавленi здорового глузду, – вiдповiв д’Артаньян. – На жаль, я не маю часу на пошуки iншого мiсця для дуелi. Рiвно о дванадцятiй менi призначено побачення. Тож захищайтеся, добродiю, захищайтеся!

Бернажу був не з тих, кому треба двiчi повторювати це запрошення. Тiеi ж митi шпага блиснула в його руцi, i вiн пiшов на супротивника – завваживши на його молодiсть, вiн сподiвався вiдразу ж нагнати на нього страху.