Світова гібридна війна: український фронт

Натомiсть журналiсти винаходили якiсь новi слова та словосполучення, единий смисл яких – не назвати росiйську агресiю такою.

І бiльш нiж слабкою втiхою, за своею глибинною суттю, е пiдходи, схожi на бачення одного з найпопулярнiших американських футурологiв Роберта Каплана: «Хоч би як це обмежувало можливостi Украiни, хоч би як ускладнювало iснування самого ЄС, – анi Євросоюз, анi НАТО не приймуть Украiну у своi ряди… [але] ваше майбутне не виглядае похмурим».

При цьому захiдна преса в новому гiбридному свiтi i сама стае жертвою новоi гiбридноi реальностi (яка справдi не вписуеться в ii лiберально-демократичнi свiтогляднi переконання), оскiльки намагаеться пiдходити до iнформацiйно-полiтичного простору з «демократичними стандартами» мирного й рацiонального iснування – пiдходом «виваженостi», «об’ективностi» та «плюралiзму думок».

А тим часом та ж Росiя, по-нiцшеанськи «переоцiнюючи цiнностi» демократii крiзь призму своеi «суверенностi» i спекулюючи на цих «класичних стандартах» журналiстики (в частинi необхiдностi показати, щонайменше, два погляди на ситуацiю), свiдомо змiщуе «точку об’ективностi» продуманою та масштабною брехнею, роблячи об’ективний погляд на ситуацiю безглуздим.

Однак Захiд потроху оговтуеться вiд першого шоку 2014–2015 рр. i починае шукати шляхи протидii Росii. Вдалi чи нi – поки що до кiнця незрозумiло. Адже для повноцiнноi вiдповiдi потрiбно змiнитися самим, а це занадто серйозна рiч, до якоi готовi далеко не всi.

Насамперед це виявлятиметься в тому, що кожна сторона, яка зараз вдаеться до тих чи iнших дiй, у логiцi «старого свiту» реагуючи на виклики свiту нового, постiйно стикатиметься з абсолютно неадекватними (як iй здаеться) наслiдками своiх дiй.

І, мабуть, найбiльше таких сюрпризiв можуть очiкувати саме на Росiю. Вже очевидно, що, розв’язуючи гiбридну агресiю, Кремль розраховував на, щонайменше, зовнi «двоединий» (але внутрiшньо парадоксальний) глобальний результат.

З одного, геостратегiчного, боку – зруйнувати iснуючий свiтопорядок домiнування краiн Заходу на свiтовiй аренi.

З цим, до речi, РФ досить успiшно справляеться, i, на ii думку, це дуже добре для неi. Геостратегiчна мета такого деструктиву – повернути Росii статус «великоi держави».

З iншого, геоiсторичного, боку – повернути свiт у реальнiсть середини ХХ ст., до перiоду риторики класичного полiтичного реалiзму («зони впливу», «боротьба систем», «баланс сил i баланс iнтересiв» тощо).