Світова гібридна війна: український фронт

Одночасно iншою ареною протистояння лiберального й антилiберального трендiв стали суспiльно-полiтичнi трансформацii у краiнах Магрiбу i Близького Сходу, вiдомi як «арабська весна».

Рушiйною силою антиурядових виступiв, що мали на метi повалення авторитарних режимiв у кiлькох краiнах регiону, виступила молодь з лiберальними гаслами та глобалiзованою свiдомiстю, орiентованою на захiднi культурнi та свiтогляднi стандарти. Однак i в цьому випадку «наступ» демократii обернувся ii очевидною поразкою i майже безнадiйним «вiдступом».

Арабськi революцii призвели або до ескалацii насильства i втрати керованостi державою (Лiвiя, Сирiя), або до вiйськових, нацiоналiстичних чи фундаменталiстських диктатур (Єгипет, Туреччина). І лише нова влада Тунiсу, де вiдбулася перша дiя «арабськоi весни», поки що зберiгае ознаки життездатного полiтичного режиму, незважаючи на терористичнi загрози i внутрiшньополiтичну турбулентнiсть.

Якщо додати до цього критичний стан iз безпекою i демократiею в краiнах, що зазнали прямого вiйськового втручання Заходу (Афганiстан, Ірак), вихiд iз мiжнародноi iзоляцii фундаменталiстського режиму Ірану та глухий кут, в який зайшов процес врегулювання палестино-iзраiльського конфлiкту, то можна констатувати: межi так званого вiльного свiту, де пiдтримуються чи принаймнi декларуються демократичнi цiнностi i принципи, впродовж перших десятилiть XXІ ст.

суттево звузилися. І шансiв на те, що лiберальна модель ближчим часом пошириться на схiд i пiвдень вiд кордонiв Європейського Союзу, практично не залишилося.

Бiльше того, в самiй евроатлантичнiй спiльнотi дедалi голоснiше звучать голоси противникiв демократii, а лiберальнi пiдходи в моралi, iдеологii, культурi та полiтицi опинилися пiд серйозним тиском консервативних, а нерiдко й ксенофобських та реакцiйних сил. Вихiд у число провiдних полiтичних партiй крайнiх правих та популiстських об’еднань стали ознакою серйозноi кризи традицiйних для Європи полiтичних iдеологiй i вiдкрили шлях до перегляду основоположних цiнностей лiберальноi демократii.

Ідеi поширення свободи, забезпечення рiвностi та гарантii прав людини для багатьох европейцiв втрачають свою привабливiсть i дедалi бiльше асоцiюються з полiтикою брюссельськоi бюрократii та американською культурно-полiтичною експансiею.

Природно, що цей антилiберальний тренд е значно потужнiшим серед «нових» членiв европейськоi сiм’i демократичних народiв, якi вiдносно нещодавно запровадили в полiтичне життя лiберальнi пiдходи i стандарти.