Пригоди Олівера Твіста

 – І для неi самоi краще, що вона рано померла, а то б довелося сердезi солодко попрацювати в Брайдуеллi чи на каторзi, а то й на шибеницi потанцювати; так, на шибеницi, – це найпевнiше!

Червоний розгнiваний Олiвер скочив на ноги, перекинувши стола й стiльця, схопив Ноя за горло i в дикому запалi почав його трусити так, що в того аж зуби зацокотiли; потiм скупчив усю силу свого маленького тiла в один тяжкий удар i звалив ним свого супротивника на землю.

Ще за хвилину Олiвер був тихою, боязкою, затурканою дитиною, якою його зробила людська бездушнiсть, але тепер дух його повстав, i вiд жорстокоi образи за покiйну матiр спалахнула його кров; груди йому буйно здiймалися вгору, постать випросталась, очi зайнялися жвавим вогнем; вiн увесь мов переродився i стояв тепер переможний над своiм полохливим ворогом, що боязко корчився долi, наляканий його раптовим вибухом.

– Вiн уб’е, уб’е мене! пробi! – репетував Ной. – Шарлотто, мiсiс Соуерберрi, сюди! Новак мене убивае! Пробi! Пробi! Олiвер сказився! Шар-лот-то!

На Ноiв крик луною вiдгукнулася Шарлотта, а за нею ще дужче заверещала мiсiс Соуерберрi; куховарка блискавицею вскочила до кухнi, а господиня занiмiла на сходах, поки не переконалася, що життю ii нiчого не загрожуе.

– Ах ти, мерзотнику! – скрикнула Шарлотта, хапаючи Олiвера з усiеi сили, що рiвнялася силi доброго мугиря, – ах ти, не-вдяч-на, пас-куд-на тва-рю-ко, ах ти, крово-пив-це, – i мiж кожним складом Шарлотта ритмiтно сипала на Олiвера ляпас за ляпасом i на вiдчай душi репетувала.

Шарлоттин кулак був не дуже нiжний, але, боячись, що вiн не досить дошкулить Олiверовi, мiсiс Соуерберрi скотилася зi сходiв i, допомагаючи iй однiею рукою тримати хлопця, другою почала йому дряпати й лупцювати обличчя. Користуючись з такоi щасливоi ситуацii, Ной пiдвiвся й почав бити Олiвера ззаду й собi.

Але вправа ця вимагала занадто великого напруження i тому довго тривати не могла. Натомившись i засапавшись, месники потягли Олiвера, що все ще борсався й борюкався, але не хотiв здаватись, до сирого льоху й замкнули його там.

– Господи, змилуйся, вона конае! – скрикнула Шарлотта. – Ною, голубе, склянку води, швидше!

– О, Шарлотто, – ледве чутно почала за хвилину мiсiс Соуерберрi вiд браку повiтря в грудях i надмiру холодноi води, якою Ной щедро обiлляв iй голову й плечi.