Антологія помилок та хибних думок

За лiтописними даними часiв Запорiзькоi Сiчi, в околицях козацькоi слободи Половицi (тобто там, де розташоване нинiшне мiсто Днiпро) росло стiльки багато суницi, що коли в сезон по дорозi проiжджав вiз, у колiях залишалися червонi калюжi iз суничного соку.

А от культурну родичку суницi – полуницю садову – схiднi слов’яни, у тому числi й украiнцi, практично не знали i не вирощували аж до кiнця XIX столiття. Перша полуниця потрапила до нас, мабуть, за часiв Петра I iз захiдноевропейських «аптекарських городiв».

Де вирощують бавовну?

Невiрно нiбито бавовну завжди вирощували тiльки у Середнiй Азii.

Свого часу найбiльшим бавовницьким регiоном колишнього СРСР була… Украiна. У перiод з 1929 по 1956 роки загальнi площi, зайнятi бавовником у степовiй зонi Украiни (без Криму), складали близько 440 тис. гектарiв. Вирощувалися i збиралися врожаi до 17 центнерiв з гектара на незрошуваних i до 29 центнерiв з гектара на зрошуваних землях. А званням «Знатний бавовнороб» удостоювалися кращi селяни з-пiд Херсона i Миколаева, у той час як узбецькi дехкани про таке ще й не мрiяли.

І лише за часiв генсека Микити Хрущова комунiстичний волюнтаризм викорчував бавовну з украiнських земель i пересадив у голодний степ Узбекистану, перетворивши його в республiку монокультури. Так само у 1964 роцi був закритий перспективний проект вирощування рису в Украiнi на 90 тис. гектарiв на Каховськiй зрошувальнiй системi. Тим часом i бавовна, i рис здатнi рости в Украiнi, i давати гарнi врожаi. Вченi з Інституту зрошуваного землеробства АН Украiни пiдрахували, що для того, щоб забезпечити власнi потреби краiни в бавовнi, буде потрiбно усього лише 350 тис.

гектарiв. До речi, з кожного гектара, крiм волокна, можна одержати 2–3 центнери чудовоi рослинноi олii, 6–9 центнерiв протеiнового шроту (корм для худоби) i 12–15 центнерiв целюлози.

Невiрно й те, начебто бавовна дуже любить воду. За перiод вегетацii вона «випивае» до 500 куб. м/га. Іншим культурам води потрiбно набагато бiльше, наприклад, соi чи кукурудзi – у 3–5 разiв, а цукровому буряку навiть у 5–6 разiв.

Кучерява горобина

Батькiвщина знаменитоi нiжинськоi горобини, вiдомоi своiми незвичайно великими i солодкими плодами, зовсiм не украiнське мiсто Нiжин, а село Невежино Владимирськоi областi в Росii. Давним-давно жителi села знайшли у лiсi цю дивну горобину i стали вирощувати ii у своiх садибах. І називалася вона спочатку, як i мало бути, невежинською. Але незабаром нею зацiкавився вiдомий пiдприемець-винороб Л.