Хрещення Русі

Першим християнам доводилося переживати великi труднощi. Їх переслiдували влада й ортодоксальнi iудеi. Зiбрання вони часто проводили в будинках одновiрцiв, якi не приховували своеi прихильностi до нового вiровчення. Вони вiдкрито надавали допомогу своiм побратимам, називали себе братами й сестрами. На зборах християни казали проповiдi, повторювали «вислови Ісуса», читали послання апостолiв, виголошували пророцтва про швидкий кiнець свiту. Пророки вiдiгравали величезну роль у ранньохристиянських екклесiях (букв. народних зборах).

Християни вiрили, що на пророках – благодать Божа, що iх вустами вiщае Дух Святий, тому спiлкування з пророками було для християн священнодiею. Кожна громада мала свого пророка: пророкували i чоловiки, i жiнки. Але були й мандрiвнi пророки, якi ходили з громади до громади. Крiм пророкiв з громади до громади переходили апостоли. Християни вживали це слово в значеннi «посланець Божий». Мандрiвнi апостоли проповiдували Євангелiе – добру звiстку. Як ясно видно з послань Павла, слово «Євангелiе» стосувалося спочатку усноi проповiдi. Апостолiв було багато, кожен з них вважав, що саме йому вiдкрита божественна iстина. Пiдтримати усвiдомлення обраностi серед нечисленних послiдовникiв нового вчення, якi протиставляли себе стихii язичницького свiту, могла лише глибока, заснована не стiльки на розумi, скiльки на почуттi вiра. Кожен проповiдник прагнув згуртувати християн навколо свого «благовiстя», тому мали мiсце суперечки, пов’язанi з вiровченням. Крiм сперечань щодо вiровчення, християни могли вступати в рiзного роду конфлiкти, наприклад, майновi i т. д. Природно, що в початковий перiод iснування християнських громад проблема регулювання стосункiв мiж вiруючими стояла дуже гостро. Ще бiльш загострювалася вона мiрою того, як вiдбувався вiдхiд християн вiд нормативного iудаiзму, що регулював не лише релiгiйне, але й повсякденне життя. Християни, щоб не розчинитися серед безлiчi релiгiйних течiй i спiлок, а зберегти свою еднiсть i окремiшнiсть, мусили створити бiльш чiтко оформленi органiзацii; вони потребували авторитетiв, яким можна було б довiряти i в питаннях вiровчення, i в життевих конфлiктах.

Апостол Павло в Першому посланнi до Коринтян пiдкреслюе, що християни мають рiзнi дари вiд Бога i мають чинити вiдповiдно до свого покликання: одних Бог поставив апостолами, iнших – пророками i вчителями, «потiм дав сили, також дари вздоровлення, допомоги, управлiння, рiзнi мови»[4 - 1-ше Послання до Коринтян 12:28. – Прим. перекл.].