Яблоко. Практическая философия

Боязливiсть невiдомого як страх перед укусом змiя збудоване релiгiею в образi Зла. Вiковою iсторiею доведено, що добро перемагае зло. Істинна доброта – ознака людини працi, людини творця. Вона в ii душi. Не розумiючи поняття «душа» люди знову потяглися до Бога, до його проповiдникiв, до церкви. За «вiдкупленням грiхiв» людина, що страждае, шукае розради. Душа ж – це гармонiя самосвiдомостi (усвiдомлення свого знання, морального облiку i iнтересiв, iдеалiв i мотивiв поведiнки, цiлiсноi оцiнки самого себе як чутливоi i мислячоi iстоти, як дiяча), або простiше – душа то е любов.

Життя, рух синтезу i розмноження, для людини зiткане з випадковостей. Бiльшiсть не знае iх законiв. Кожний, з випадковостей, робить, в силу неусвiдомленоi необхiдностi, своi висновки, а на iх пiдставi виводить власнi закономiрностi своеi долi. Релiгiйна передначертанiсть з упованням на «милiсть божу» декому «допомагае». Та людина – мислитель, творець знаходить вiдраду в колi друзiв. А за iх вiдсутнiстю, на сьогоднi, iй не допоможе навiть Бог. Бо розрада коштуе дуже дорого. І несуть останне, пiд тягарем важкоi працi, необiзнанi, зневiренi до церкви… І дере греко-католицька церква, авангард католицизму на споконвiчнiй землi православних русинiв, «сiм шкур» з кожного пастиря. Католицизм – це «кожний виживае поодинцi». Що ж спiльного мiж унiею i православною церквою. Трактування Бога як святоi трiйцi, зрозумiти поняття якоi неможливо без усвiдомлення поняття «святий дух», сенс якого в звичайнiй бесiдi отця з сином, при якiй вiд старшого до молодшого передаються i погляд, i поведiнка, i мова в вустах. В той же час унiатськi священики стверджують, що Бог – то е деякий абсолют (незалежний, необмежений). Матерiя (безмежна множина любих властивостей, зв’язкiв, вiдносин i форм руху) ж як i Всесвiт безмежнi. Трактування ствердження «необмежений необмеженого» таке ж абсурдне, як i вислiв «бiлiший за бiле» чи «чорнiший за чорне». Якщо нема абсолютного, то нема й бога. Якщо ж вiн е, то це людина, може i в образi Ісуса, як твердять православнi, у крайньому разi не його, Ісуса, намiсник, а звичайний пастир, що вважае себе рабом божим. Та «все в свiтi вiдносне» як стверджуе загальна теорiя вiдносностi Великого Ейнштейна. Життя – це смерть (Ф.Енгельс) i не може бути вiчного життя. Народжуються i вмирають зiрки, народжуються i вмирають комахи, час життя так само вiдносний з розмiрами об’екту i умовами життя.