Божественна комедія

85 Розглянь-но iстину цю, повну чару,

І пригадай, – це саме призвело

Тi грiшнi душi до важкого вдару, —

88 Збагнеш, чом вiковiчне iх житло

Не тут i чом на кару без докорiв

Їх Боже правосуддя прирекло».

91 «О сонце, лiкарю коротких зорiв,

Ти словом так вщасливлюеш мене,

Що всю науку радо б я оспорив,

94 Назад вернись, хай вузол розiтне, —

Сказав я, – мисль твоя, чому насподi

Караеться лихварство навiсне?»

97 «У фiлософському, – вiн мовив, – зводi

Одне iз мiсць пояснення дае,

Що основним початком у природi

100 Премудрiсть i мистецтво Божi е;

Коли ж ти iншим вiддасись наукам,

Розгорнеш вчення «Фiзики» свое,

103 То взнаеш, що природним всiм спонукам

Мистецтво, нiби учень, вслiд iде, —

Отож воно е наче Божим внуком.

106 Ти маеш знати, що Мойсей веде

У книзi «Битiя», що Бог не всуе

Їм двом довiрив людство молоде.

109 А в лихваря щось iнше за мету е,

Йде манiвцями, крiзь чагар та хмиз,

Мистецтвом i природою гордуе.

112 Та час вже лаштуватись нам униз,

Пливуть до обрiю небеснi Риби,

Наблизився до Кавру сяйний Вiз

115 І видно шлях, що йде в камiннi глиби».

ПІСНЯ ДВАНАДЦЯТА

1 Мiсця, де йшли ми з горем та печаллю,

Були такi похмурi та страшнi,

Аж зiр вiд них ми вiдвернули з жалю.

4 На Тренто схожi цi мiсця сумнi,

Де берег Адiче колись порвали

Чи труси, чи пересуви земнi.

7 Вiд самого шпиля сповзли завали

В рiвнину, i немае стежки вниз

Тому, хто вийде на високi скали, —

10 Такий був спуск до царства муки й слiз.

Вгорi ж, де ледве можна розмiститься,

Розлiгся звiр i всього себе гриз,

13 Неначе той, хто до нестями злиться,

Ненатлий звiр, який знеславив Крiт;

Вiд лжекорови вiн лиш мiг вродиться.

16 Мудрець йому: «Гадаеш, знов привiт

Тобi прислали скоренi Афiни,

А вождь iх смерть приносить до ворiт?

19 Та геть, тварюко! Цей не взяв единий

Мотка в твоеi мудроi сестри,

А йде, щоб бачить ваших мук картини!»

22 Як бик, упавши в час кривавий гри

Вiд вдалого удару, не крутився,

А здригував ногами до пори, —

25 Отак вiд лютi й Мiнотавр звалився.

Вожай гукнув менi: «Униз бiжiм,

Аж поки вiн ще не переказився».

28 І схилом поспiшили ми крутим,

А камiнь сипався, немов нестямки,

З-пiд нiг моiх пiд тягарем новим.