Божественна комедія

ПІСНЯ ДЕВ’ЯТНАДЦЯТА

1 О волхве Сiмоне, о жаднi учнi,

Господне сотворiння пресвяте,

З добром заручене, ви, зла пiдручнi.

4 За злото й срiбло всiм продаете.

Вже треба, щоб про вас сурма дзвенiла,

Ви ж в третiм сховi кару несете.

7 Пiд нами далi вже була могила,

Коли ми вийшли на крутий мiсток,

І яма нам свое нутро явила.

10 О вишня мудросте, значний твiй крок

У небi, на землi, у Пеклi злому!

В твоiм-бо правосуддi всiм урок!

13 На стiнах бачив я й на днi вузькому

Багровий камiнь, круглий, весь в дiрках,

Якi були однаковi в усьому.

16 Не ширшими здались в моiх очах

За тi хрестильнi в любiм Сан-Джованнi,

Де кум держить малятко на руках.

19 Колись таку плиту при рятуваннi

Втопаючого я розбив одну,

І ось – печатка на моiм зiзнаннi.

22 У вустi ходу в товщу кам’яну

У кожнiм ноги грiшника стримiли,

А тiло все суцiль зайшло в стiну.

25 І кiсточки яскраво пломенiли.

Так сильно корчилися пари нiг,

Що й вiрьовки втримать не мали б сили.

28 Як не спалахуе все жирне вмиг,

А полум’я лиш на поверхнi дише,

Так тут вогонь од п’яток далi бiг.

31 «Скажи, учителю, хто це сильнiше

За iнших корчиться вiд лютих мук, —

Спитав я, – й полум’я там червонiше?»

34 І вiн: «Як хочеш, не спускавши з рук,

Я пронесу тебе крутим цим схилом,

І сам почуеш його мови звук».

37 І я: «Тобi благе й менi е милим.

Ти знаеш те, що хочу я сказать.

Ти пан, i я твоiм корюся силам».

40 Тодi ми вийшли на четверту гать

І повернули влiво, вниз до ями,

Де зяють дiри й полум’ям горять.

43 І добрий вчитель стис мене руками

І вiдпустив, як стали – не ранiш —

Ми там, де грiшник той сукав ногами.

46 «Хто б ти не був, що вниз чолом стирчиш, —

Почав я, – наче кiл, що хтось вбивае,

Печальний душе, скорб свою утiш».

49 Схиливсь я, мов чернець, що сповiдае

Убивцю, той же, вчувши смертi гнiт,

Їi за всяку цiну вiддаляе.

52 А вiн гукнув: «Невже покинув свiт,

Невже покинув свiт той Бонiфацiй?

Чи список наш збрехав на кiлька лiт?

55 Ти, може, утомився вiд труднацiй

З багатствами, що викрав ради них

Красуню й нею торг ведеш в палацi?»

58 Я наче той був, чий язик затих,

До нього бо звернулись незвичайно,

Вiн розгубився й був нi в сих нi в тих.

61 Вiргiлiй мовив: «Ти вiдповiдай-но:

Та я не той, не той, кого ти ждав!»

І раду цю я виконав негайно.