Божественна комедія

73 В життi, вiдколи змiг на свiт з’явиться,

З дарунком ненi з м’яса та кiсток,

На вдачу був не лев я, а лисиця.

76 Таемних я дорiг знав кожний крок

І так прехитру лаштував я пастку,

Що край землi здригався од чуток.

79 Коли побачив я останню частку

Своiм лiтам, то надiйшла пора

Згорнуть вiтрила i прибрать оснастку.

82 Утiхам давнiм всiм поклав я край

І дурня я прогнав, якого клеiв, —

Ах, я нещасний! – i вже бачив рай,

85 Та ватажок новiтнiх фарисеiв,

Що воював в мiсцях, де Латеран,

Не проти сарацинiв чи евреiв;

88 Вiн ворогами мав лиш християн,

Якi не здобували Акри смiло

Й не гендлювали в землях бусурман.

91 Зневажив вiн свiй сан, святе все дiло,

В менi ж – непоказний, сумирний чин

І мотуз, той, що геть ослабив тiло,

94 І як Сiльвестра хворий Константин

З Сираттi кликав гоiти проказу,

Мене намiрився закликать вiн

97 У нього люту вгамувать вiдразу.

І знiтивсь я, не знавши, що робить:

Вiн нетверезим видався одразу.

100 А вiн казав: «Душi гризото, цить!

Я розгрiшу тебе; хай ум багатий

Порадить Пенестрiну як згубить.

103 Рай можу замикати й розмикати,

Ключi я маю для цii мети, —

Їх не хотiв мiй попередник знати».

106 Не мiг до мене доказ не дiйти,

Не втримав слiв у власнiй оборонi,

Й сказав: «Раз, отче, зняв iз мене ти

109 Мiй грiх, то удержись в такiм законi:

Багато обiцяй, а менш роби, —

Й восторжествуеш на високiм тронi».

112 Францiск по мене злинув на гроби,

Та чорний херувим промовив руба:

«Облиш, бо вiн iде в моi раби!

115 Менi душа була у нього люба,

Вiдколи раду вiн лукаву дав!» —

І зараз же вхопив мене за чуба.

118 Вiн не розкаявсь, прощеним не став;

А каючись грiшить – дiльце мерзенне,

Є суперечнiсть в цьому станi справ».

121 Ой лихо! Чудисько оте скажене

Мене за чуб схопило й додало:

«А ти й не бачив, що за логiк з мене»? —

124 І до Мiноса вкинуло, й чоло

Насупив той, хвостом крутнув по спинi

Аж вiсiм раз, його куснувши зло,

127 Й сказав: «Вогонь – покара цiй провинi».

Тому я тут в скорботi й муцi йду,

В огонь одягнений, як бачиш, нинi».

130 І пломiнь в дальшу муку та бiду

Посунув, змовкнувши, червонотiлий,

Хитавши рiг свiй гострий на ходу.

133 А я i вождь – ми разом поспiшили

Звестись на кам’яноi арки шар

Над ямою, де муками платили

136 Тi, хто на чварах наживав тягар.