Дякую тобі

Минуло 5,8, 13 хвилин, а я все чекаю. Робити нiчого, беру свого,, харлея,, i iду до школи. В головi знову бардак. Можливо щось трапилось? Пiд’iхавши до школи дiстаю телефон, на екранi смс :

Алекс

Я

Алекс

Я

Алекс

Я

Алекс

Я

Алекс

Я

День як завжди пролетiв швидко, тим бiльше з подругами. По закiнченню урокiв ми рванули по магазинам. До центру розваг, як i планували.

Ми вмiемо вiдпочивати, суттево по жiночому: пили смузi, мiряли новий одяг, хоча я нiчого не купила, взуття, зайшли в магазин парфумiв де, на наше здивування, був розпродаж та роздача безкоштовних пробникiв. Я звiсно ж зрадiла, можливiсть безкоштовно себе порадувати.

– Ну ходiмо! – не задоволено промовляе Кетрiн.

– Мiя? – пiдiйшовши до мене звертаеться якась жiнка. Красива, висока, одягнена з-за останнiми колекцiями свiту моди. Блондинка з iдеальним волоссям, макiяжем.

Одягнена у сiрий класичний костюм: брюки, бiла сорочка, пiджак. Чорнi лобутени та супер крута з крокодиловоi шкiри сумка. Я одразу зрозумiла, що дамочка з вищого класу. Елiта. Цiкаво, звiдки вона мене знае?

– Прошу вибачення! Ви до мене? – здивовано запитую я. Їi оцiнюючий погляд мене просто розiзлив. Вона не соромлячись оглядае мене, з нiг до голови. Лише одна секунда знайомства i я розумiю що ми неполадимо.

– Хм! – скривившись шипить вона.

– Що значить, хм? – так i хочеться вирубити ii з голови.

– Ми здаеться не знайомi!

– Одже – це з тобою проводить свiй час, мiй син?

– Ви мати Алекса? – я остовпiла.

– Хм, я, так, я мати, а ти хто? З якоi причини вiн з тобою проводить час до самого ранку? Хм, хоча… – вона знову мене оцiнюе поглядом -… тут все ясно!

– Що Ви сказали? Вiн мене кохае, тому i проводить час зi мною! Хоча з впевнiстю скажу, що Ви не розумiете значення слово,,Кохання,,! – я як йожик, одразу висовую колючки. Хто вона така, що вона мене ображае.

Я не дозволю iй цього.

– Хм, мила, я таких як ти, бачу на скрiзь! Вiн з тобою не буде, ти нерiвня йому, ти обiрванка! Кинь його сама, доки вiн того не зробив! – я роблю крок до неi, не здаючи своеi захисноi позицii.

– Не вам вирiшувати, будемо разом ми чи нi! Зрозумiло Вам, дамочко! – вона теж робить крок до мене, i нашi обличчя в 30 см одне вiд одного.

– Це ми ще побачимо! – вiдповiдае вона, розвертаеться, одягае чорнi окуляри та йде геть у натовп.