Мертвяк їде на Захід

А тепер цiкаво, я попитав хлопцiв, вони казали, що це не удовиця побудувала, i тим бiльш не iхнiй брат, тут вже хтось жив, та будинок покинув. І чого я тут стою, можна ж приiхати у мiсто та там найняти бекборда. Чим я думаю?

І мiсто не змiнилось з того часу, коли я там полагодив стола. Ось i дилiжанс, не червоний, а чорний, сяе лакованим деревом. Якась нова лiнiя. Не Халладей. Що?! Вiсiм валiз?! Це все тоi Леттi? Ой мамо! А ось i сама Леттi, в чорнiй сукнi, чорному капелюшку та бiлих рукавичках.

Не у траурi. Добре. Аби бекборд вiд тих валiз не розвалився. Отак, мiз, сiдайте. Я вiд мiсiс Тауерс, що удова Тауерса.

Мiсiс Тауерс сяе, пхае у гостю двадцять сiм рiзновидiв пирiжкiв та не замовкае. Але нiчого такого не каже. Пiдозрiло. І нарештi я довiдався, нащо тут Леттi – вона лiкуеться вiд меланхолii. Холеру знаю, тиф знаю, зараження кровi знаю, отруення ковбасою – знаю, у коней ще ламiнiт бувае, а от про таку хворобу зроду не чув. А ще Леттi вмiе малювати. Я завжди хотiв знати, як то вмiти, малювати.

А Робертс розцвiв, як цибуля на вiкнi. Ходить навколо тоi Леттi, та щось iй розказуе, головним чином, як у нього вкрали годинника у Фiладельфii. Я не хочу думати, як може виглядати процес створення маленьких Робертсiв, але iй вже смiшно, а воно так i стаеться. Спершу смiшки, потiм у лiжко!

Мiсiс Тауерс дивиться на мене. Недобро. А з чого тут бути доброю? Особливо зi мною. Вона ж розумiе, для чого я сиджу в ii будинку та iм ii хлiб.

А ще я дещо згадав. Багатiй, що одружився на злиденнiй дiвчинi та став жити як отой письменник Торо, сам у своiй хижцi посеред лiсу, звався не Тауерс, а Такер. Тауерс на нього працював. Я ж читав оту газету, бо думав, що там роман з продовженням, а то була стаття про справжнiй випадок. Той Такер убив Тауерса та зник у невiдомому напрямку, але спершу зняв грошi з рахунку Тауерса та, оскiльки був на нього схожий, його iменем i назвався у банку. І того Такера досi не знайшли. Я б i сам пошукав, а вiн узяв i вмер.

Робертс нарештi скуштував кожен пирiжок з двадцяти сiмох рiзновидiв на столi та витяг мене покурити надворi.

– І як вони тобi?

– Ти хочеш почути правдиву вiдповiдь чи таку, яка тобi сподобаеться?

– І те, i те.

– Готуе удова гарно, але я iм не довiряю.

– Я теж, але це моя родичка, я не можу не допомогти.

– iй з тобою поталанило.

– А Хеттi тобi як?

– Вона Леттi. І менi вона нiяк, ще й хвора.