Дзеркало

Дзеркало

Виктор Степанович Попович

Герой книги досяг всього своею працею i вiрою в себе. Колись в дитинствi батько принiс дзеркало, дивлячись в котре можна було загадувати бажання i вони обовязково здiйснювались. Все що потрiбно: оцiнити дiючу ситуацiю i безмежно вiрити в своi сили..

1.

Вона лежала на моему правому плечi й нiжно щось шепотiла. Рука вже починала вiдмирати без притоку свiжоi кровi, але вiд тихого i спокiйного звуку в головi, вiд теплого i нiжного вiдчуття по тiлу, моi очi закривались i я впадав в якiсь медитативнi вiдчуття вперемiшку з вiдчуттям болi в руцi та бажанням бути героiчно стiйким.

– Єдиний… Люблю твоi… Сьогоднi провели прекрасний… Вiдпочивай коте.

Але я не вiдганяв вiд себе почуття нiрвани й впадав в солодкий сон принюхуючись до аромату моеi жiнки. Моя жiнка! Коли ми вперше зустрiлись, я хотiв нею володiти й водночас, стати в ii життi найдорожчим чоловiком, а може навiть найдорожчою рiччю. За роки нашого життя в мене iнколи виникала думка, щоб стати якоюсь маленькою статуеткою i разом з нею бути всюди: в кишенi пальто, сумочцi або просто висiти на ii шиi на золотому ланцюжку.

Ми були разом вже понад десять рокiв i за цей час навчились проводити вихiднi днi задовольняючи майже будь-якi своi потреби. Якщо в роцi п’ятдесят два тижнi, то вiдповiдно i вiкендiв ми проводимо п’ятдесят два. За десять рокiв п'ятсот двадцять вихiдних по два днi в кожному. Як ти думаеш, скiльки однакових вихiдних днiв ми провели, з однаковим наповненням? Безлiч!! Ми безлiч разiв починали вихiднi днi з прогулянки по мiсту, що ледь пробудилось, тепер цю кiлькiсть днiв збiльшуйте втричi – це буде кiлькiсть разiв коли вихiднi ми починали з пристрасного сексу, напевно стiльки ж разiв ми починали з сонно-лiнивого сексу, потiм кава, снiданки вдома або в улюблених кафе, малювання, спортзал, дискотеки й просто п’янi тусовки.

За вiкном вже нiчого не було видно – це було трохи незвично пiсля зимових днiв, коли я втратив зв'язок з реальним часом через свiтло вiд снiгу. Середина березня видалась теплою i тепер темно коричневий грунт навпаки додавав темноти, а свiтла смужка на горизонтi нiяк не могла впоратись з темним волоссям ночi. Я подумав, що нiч вступила в змову iз землею i тепер вночi я буду побоюватись не лише чорноi води, а i чорноi землi.