Война на три буквы

Вiн тепер ближчий до середнього украiнського, нiж до середнього киiвського. Навколо немае черги з машин, якi ранiше пiдвозили шини та дрова.

– Мы тут сами по себе и сами от себя, – цю тезу обома мовами повторюють десятки людей.

Подивись на Крим! А якщо «триколори» сюди прийдуть?

Станом на середину березня на Майданi постiйно живуть 2–3 тисячi людей. Близько тисячi активiстiв iз рiзних сотень живуть у наметах. Кiлькасот – в Украiнському домi на Європейськiй площi. П’ятсот – у КМДА, але цi поступово залишають будiвлю.

Також активiсти залишаються в Жовтневому палацi, консерваторii, департаментi архiтектури, Нацрадi телебачення й радiомовлення, у вiддiленнi зв’язку в примiщеннi Головпоштамту, в офiсi «Киiвстару», в магазинi Bosco та ще у кiлькох менших крамничках i офiсах.

Окремий «фiлiал» Майдану – захоплений антикомунiстами офiс КПУ на Подолi.

Цi люди дуже рiзнi. Мiж ними iснуе тертя – наприклад, мiж «помiркованим» Украiнським домом i «радикальною» КМДА. Практично нiхто не пiдтримуе нову владу: звучать фрази «промiняли шило на мило», «дiлять портфелi, а нас злили».

Бiля символiчноi барикади висотою по колiна на вулицi Прорiзнiй жiнка нападае на хлопцiв:

– Чого ви тут досi стоiте? Смiтите тiльки!

Ставлю запитання «Чого?» десяткам людей.

– Подивись на Крим! А якщо «триколори» сюди прийдуть? Хто буде Киiв захищати?

Здаеться, вiн i сам собi не дуже вiрить – але про Крим кажуть багато майданiвцiв.

Бiльшiсть говорить i про iнше. Найкращим пiдсумком е вiдповiдь чоловiка рокiв п’ятдесяти з Яремчi:

– Ми недовольнi.

Мы их тут охраняем. А они…

– Бросьте пару гривен для охраны, – каже маленька жiнка рокiв тридцяти. – Или сигареты.

Ми потiм довго розмовляемо, грiючись бiля iхньоi бочки. До шостоi ранку чергуе пара: вона – з Донеччини, вiн – iз Херсонщини.

Крiзь барикаду з бетонних блокiв на вул. Грушевського iздять машини. Часом опускають вiкна: «Слава Украiнi!» – «Героям слава!»

На пост пiдходять новi люди. Один смажить на залiзному прутi сало.

– Эх, сюда бы еще картошки нанизать, – каже iнший.

Той, що смажить сало, смiеться.

Я й жiнка сидимо на поламаному рядi стiльцiв з якогось актового залу. Їi хлопець з Херсонщини i ще один м’ясистий i трохи п’яний чоловiк – збоку на дошках, поставлених на бетоннi блоки.

– Вам что, переночевать негде? – запитала жiнка, коли я засидiвся.

– Человеку просто интересно, – каже жiнцi ii хлопець, i до мене: – Вы извините ее.