Вечір з кіно ІІ. Путівник по світу кіно

Але як це й властиво смiливому стилю Коенiв – це дуже реалiстичнi iсторii, якi лише виглядають немов мiфологiзованi казки. І лише Коени можуть наважитися розповiдати iх в настiльки неочiкуванiй манерi: щасливого кiнця немае; людина людинi не друг, а ворог; добро програе злу; а духовне начало – матерiальному. Такi собi антиказки, або ж «недобрi» iсторii. Але це лише на перший погляд так здаеться. А насправдi режисери пробують у такий спосiб повернути нам вiдчуття дiйсностi, неприкрашеноi та жорстокоi, в якiй ми живемо, оголити справжню природу людини, не заховану в снодiйнi iлюзii.

Це шiсть вестернiзованих iсторiй про життя самовпевнених ковбоiв, провiнцiйних акторiв, грабiжникiв, золотошукачiв, наiвних закоханих жiнок, а також i таких жiнок, що власноруч вершать правосуддя над негiдниками.

Унiкальнiсть кiнематографiчного стилю братiв Коенiв полягае в тому, що навiть у найчорнiших iхнiх фiльмах завжди присутня рятiвна iронiя та добрий гумор, якi дають неперевершене вiдчуття легкостi при переглядi.

«Балада» – якраз легкий, попри жорсткiсть та повчальнiсть iсторiй, фiльм, навiть заявлений як комедiйний кiноальманах вестернiв.

Це, безсумнiвно, черговий успiх легендарних режисерiв. Американськi кiнокритики одразу включили його в десятку кращих фiльмiв року, а Венецiанський кiнофестиваль вiдзначив за найкращий сценарiй.

Це якраз таке кiно, яке за умови iронiчноi транскрипцii та доброго почуття гумору зможе добре припасуватися пiд подушку в очiкуваннi на iншi, «поважнiшi» дива, якi принесе нам святий Миколай.

    The Ballad of Buster Scruggs, Joel Coen, Ethan Coen, 2018

Бiлий, бiлий день

(режисер Хiлмар Палмасон, Ісландiя, 2019)

Серед суворого ландшафту скандинавського кiно, з його протестантським тонусом, екзистенцiйним сум’яттям, архiпелагами Бергмана, Дрейера, стигмами Догми-95, епатажнiстю Трiера, маленьку Ісландiю доволi важко розрiзнити. Проте кiно цiеi найпiвнiчнiшоi краiни все ж таки мае власне виразне обличчя.

Його портретування вимагае цiлiсного занурення не лише в скупi на фарби холоднi острiвнi пейзажi, але й у розумiння якщо не iсторii, то сьогоднiшньоi реальностi та мiфологii цього не просто вiдокремленого вiд материка, але чи не найбiльш iзольованого вiд европейськоi культури ментально i фiзично народу.

І сувора реальнiсть, i не менш сувора мiфологiя iсландцiв проникають в iхне кiно неминуче, немов холод у вiтряну вологу погоду.